Почаївська ікона Божої Матері – давня чудотворна ікона Богородиці, головна святиня Почаївської Лаври, однаково шанована як православними, так і католиками.
Спочатку ікона належала грецькому митрополиту Неофіту, який в середині XVI століття залишив її в якості благословення на Волині, в будинку православної дворянки Ганни Гойської. Через 30 років, помітивши сяйво навколо ікони, Ганна передала її пустельникам, які жили на Почаївській горі, і заповідала влаштувати на місці їх проживання монастир – майбутню Почаївську лавру.
Ікона написана темперою древнім візантійським письмом на липовій дошці і зображає Матір Божу в пояс. На правій руці вона тримає немовля Ісуса, а на лівій – плат, яким прикриті ноги і спина Христа. Ліва рука Ісуса лежить на плечі Богородиці, а правою він благословляє. В іконографії такий тип зображення називається “Розчулення”.
На іконі є грецькі написи, а на полях мініатюрні зображення святих: пророка Іллі, святителя Міни, первомученика Стефана, преподобномученика Авраамія, великомучениць Катерини, Параскеви та Ірини.Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері 23 липня було встановлено в пам’ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.
Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, за царювання польського короля Яна Собеського (1674-1696), полки татар, під проводом хана Нурредина, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам’яних будівель обителі, не служила захистом для загрожених. Ігумен Іосиф Добромирський переконав братію і мирян звернутися до небесних захисників: Пресвятої Богородиці і преподобного Іова Почаївського (пам’ять 28 жовтня).
Ченці і миряни ретельно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері та раки з мощами преподобного Іова. Вранці 23 липня зі сходом сонця татари останній раз радилися про штурм обителі, ігумен же велів співати акафіст Божій Матері. З першими словами “Взбранной Воєводє” над храмом раптово з’явилася Сама Пречиста Богородиця, “омофор білоблискучий розпускаючи”, з небесними ангелами, що тримають оголені мечі.
Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись про захист обителі. Татари прийняли небесне воїнство за примару, в сум’ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.
(далі…)

Читати

Читати

Цього дня ми згадуємо, як на п’ятдесятий день після Воскресіння Христового на апостолів зійшов Святий Дух.
Християнська П’ятидесятниця має свій старозавітний прообраз, а саме однойменне іудейське свято «Πεντηκοστή» — П’ятидесятниця. Примітно, що в канонічних старозавітних книгах і традиційному іудаїзмі використовується інша назва — свято Седмиць (єврейською «Шавуот»), пов’язана з тим, що це свято звершували через сім седмиць після Пасхи.
І біблійна, і церковна назви мають однакове пояснення: свято отримало таку назву внаслідок того, що завжди припадало на п’ятдесятий день після святкування Пасхи.
Змістом П’ятидесятниці є спомин Зішестя Святого Духа на апостолів і таємниче народження цього дня Церкви Христової. Окрім цього, християнське свято має ще одну назву — День Святої Трійці. Ця назва виникла на досить пізньому етапі розвитку свята (приблизно з XIV століття) і пов’язана з тим, що до згадки історичної події, Зішестя Святого Духа на апостолів, додається ще один аспект, а саме прославлення Триєдиного Божества.
У Стародавньому Ізраїлі це було хліборобське свято, яке збігалося за часом з початком жнив нового врожаю пшениці. У день П’ятидесятниці в жертву Богові приносили «початки» нового врожаю.
На п’ятдесятий день після Воскресіння Христового Богородиця і апостоли зібралися в Сіонській горниці, щоб відсвяткувати іудейське свято П’ятидесятниці. Цього дня євреї згадували, як на п’ятдесятий день після Виходу із Єгипту Бог дарував Мойсеєві Десять заповідей на горі Синай.
Водночас існує і точка зору, згідно з якою в апостольські часи свято Седмиць мало виключно землеробську сутність і не було спогадом про укладення Синайського завіту. Її дотримувався, зокрема, професор М. М. Скабалланович, котрий писав: «Дивно, що немає ніде згадки про те, щоб це свято, котре припадало якраз на день Синайського законодавства, присвячене було цій такій важливій події, яка поклала початок старозавітній Церкві, теократії і містила стільки паралелізму зі спомином християнської П’ятидесятниці».
«І раптом стався шум з неба, ніби від сильного вітру, і наповнив увесь дім, де вони знаходились. І з’явились їм розділені язики, мов вогненні, і почили по одному на кожному з них. І сповнилися всі Духа Святого, і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм провіщати» (Діян. 2:2-4). «І Я умолю Отця, і дасть вам іншого Утішителя, що буде з вами повік, Духа істини, Якого світ не може прийняти, бо не бачить Його і не знає Його; а ви знаєте Його, бо Він з вами перебуває і у вас буде» (Ін. 14:16-17).
(далі…)

Читати

Вознесіння Господнє — це одне з дванадцяти свят, присвячених ключовим подіям євангельської історії. Це перехідне свято: його дата залежить від дати святкування Великодня. Завжди святкується в четвер шостого тижня (седмиці), на сороковий день, після Великодня.
У 2026 році — 21 травня за новим стилем. Вознесіння належить до числа так званих Господських свят, тобто тих, що стосуються Господа Ісуса Христа.
У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:
“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).
Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідченням того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.
У Діяннях святих апостолів написано, що під час Вознесіння Спаситель був прихований хмарою, після чого здивованим поглядам учнів з’явилися «два мужі у білій одежі» — вони сповістили про прийдешнє Друге пришестя Христа:
…мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо (Діян. 1: 9-11).
Після цієї дивовижної — радісної розлуки з Христом апостоли повернулися до столиці Ізраїлю — Єрусалиму. Саме там через кілька днів на них зійшов Святий Дух.
(далі…)

Читати

Пасхальний час має чимало богослужбових особливостей та святкувань, пов’язаних із перемогою Христа над смертю. І одне з найважливіших таких святкувань відбувається у вівторок другого тижня після Пасхи.
Вітаючись цими днями словами «Христос воскрес!», ми, з одного боку, стверджуємо, що Господь переміг смерть, а з іншого – ділимося одне з одним цією радістю. У вівторок другого тижня після Пасхи ми намагаємося розділити Великодню радість з нашими рідними та близькими, які вже залишили земне життя.
Назва цього особливого дня – Радониця.
Світлої Великодньої ночі ми чули в церквах натхненне пасхальне слово святого Іоанна Златоуста:
«Нехай ніхто не боїться смерті, тому що від неї звільнила нас смерть Спасителя! Схоплений нею, Він подолав її… Смерть! Де твоє жало? Пекло! Де твоя перемога? Воскрес Христос, і радіють Ангели! Воскрес Христос, і немає жодного мертвого у гробі! Христос, що Воскрес із мертвих, став початком померлих. Йому слава й держава во віки віків. Амінь.»
Ці слова святителя Іоанна Златоуста з новою силою і змістом звучать для нас на Радоницю – в день, коли ми несемо радість Воскресіння Христового нашим спочилим.
Цей день відзначали з стародавніх часів. Коріння слова «Радониця» — це великодня радість, якою ми ділимося з тими членами нашого роду, які вже не в цьому світі.
Приходячи на цвинтар, ми знову сповіщаємо їм, що «Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав і тим, що у гробах, життя дарував».
На Радоницю ми стоїмо біля могил наших близьких з вірою, надією та пасхальною впевненістю у нашій майбутній зустрічі.
Цього дня, або — ще краще — напередодні (можливо, ще в неділю) треба подати записку з іменами для поминання на Літургії та панахиді.
А в самий день Радониці, по-можливості помолившись за спочилих на богослужінні, потрібно відвідати місце їхнього поховання.
Що взяти з собою на цвинтар?
По-перше, молитвослов із стихирами Пасхи.
По-друге, кілька пасхальних страв – наприклад, паски та яйця, адже зазвичай на цвинтарі цього дня влаштовують символічну поминальну трапезу. До речі, однією з складових цієї трапези було пригощання бідних на спомин про покійних.
Радониця має багато різних благочестивих християнських традицій. Проте в їхнє число ніколи не входили п’яні бенкети на могилах. Тож ані за яких обставин не перетворюйте це світле Великоднє поминання на язичницьке гульбище, зневажаючи та засмучуючи таким чином не лише безсмертні душі наших предків, а й Самого Бога!

Читати

Перші сім днів із дня Воскресіння Христового у православних — Світла седмиця.

Цього року Світлий тиждень триватиме до 19 квітня.
Великодній тиждень, або Світла седмиця, сприймається Церквою як один день— день загальної радості і спілкування з Воскреслим Христом.
Церква закликає віруючих причащатися на Світлому тижні щодня.
Всі ці дні в храмах залишатимуться відчиненими Царські врата в знак того, що своєю смертю Ісус Христос відкрив людям дорогу в рай.
На час Світлого тижня звичайний протягом року піст у середу і п’ятницю скасовується.
У п’ятницю, коли відбувається святкування ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», після літургії, за традицією, звершується мале освячення води.
Усю Світлу седмицю в храмі біля Царських врат стоїть особливий хліб — артос. Він освячується у перший день Великодня і весь Світлий тиждень стоїть перед іконою Спасителя. Зберігається традиція виносити артос під час хресних ходів на Світлому тижні.
Артос символізує присутність Ісуса Христа з людьми. Апостоли, згідно з переказами, збираючись після Воскресіння Христа на трапезу, залишали частину хліба на столі для Христа, як завжди робили за Його земного життя.
Роздається артос у суботу Світлого тижня, після ранкового богослужіння.
За давньою традицією, цього тижня кожен може піднятися на дзвіницю і вдарити в дзвони, поділившись з іншими пасхальною радістю.
Починаючи з дня Великодня і до її віддання на сороковий день віруючі зустрічають один одного великоднім вітанням: «Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».
Святкування Великодня триватиме 40 днів — до Вознесіння Господнього, яке у 2026 році святкуватимуть  21 травня.

Читати

7 квітня Церква святкує день Благовіщення Пресвятої Богородиці — одне з 12 головних (дванадесятих) свят у православному календарі.
Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про  Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».
Та подія, що називається Благовіщенням, означає зачаття Ісуса Христа, —нагадує професор богослов’я диякон Андрій Кураєв. — Дією благодаті Божої в лоні Марії почався розвиток нового людського життя. Не від Бога-Отця зачала Марія, не від Архангела Гавриїла і не від свого нареченого чоловіка Йосифа. Цинічні «фізіологічні» аргументи краще залишити при собі — християни не гірше скептиків знають закони біології, а тому і говорять про диво. І диво полягає не стільки в тому, що Діва, Яка не знала чоловіка, стала виношувати Дитину, але що Сам Бог ототожнив Себе з Цією Дитиною і з усім, що відбудеться в Її житті. Бог не просто вселяється в Діву. Через архангела Гавриїла Він (Вседержитель, Владика і Господь) смиренно просить згоди тієї дівчини. І тільки тоді, коли Він чує людську згоду — так буде мені по слову Твоєму, — лише тоді Слово стає плоттю. Так починається Євангельська історія. Попереду — Різдво і втеча в Єгипет, спокуси в пустелі і зцілення одержимих, Тайна Вечеря і арешт, Розп’яття і Воскресіння…».
(далі…)

Читати

В останню неділю перед Світлим Христовим Воскресінням Церква урочисто святкує велике двунадесяте свято – Вхід Господній в Єрусалим. Його ще називають Неділею Ваїй. Однак у нашому народі це свято відоме як Вербна неділя.
На превеликий жаль, зміст Вербної неділі для більшості православних християн зводиться лише до освячення верби. З нею пов’язана незліченна кількість забобонів й безглуздих вигадок, які ніякого відношення до Православ’я не мають, а часто – і противні йому.
У чому ж полягає зміст свята?
Православний християнин, що приходить до храму у Вербну неділю, повинен пам’ятати про те, що суть свята не в вербах, а в події, яка відбувалася дві тисячі років тому. Господь входить в Єрусалим, простуючи на шлях добровільних страждань та смерті, які Він приймає задля спасіння роду людського.
Церква, згадуючи подію Входу Господнього в Єрусалим, дає нам можливість духовно перенестися у той час, коли вона відбувалася. У цей день ми, тримаючи верби на богослужінні, приєднуємося до тих людей, які з пальмовими гілками зустрічали довгоочікуваного Месію, і разом з ними вітаємо Господа як свого Царя й Спасителя.
Чому верба?
Через суворість клімату, у нас не ростуть пальмові дерева, як на Сході. Тому, у пам’ять про тих людей, які стелили пальмові гілки перед Христом, ми використовуємо вербу.
Верба – символ весни й духовного оновлення. У наших краях вона першою прокидається від зимового сну, немов, по слову Святого Письма, проповідує про воскресіння мертвих. Вона таїть у собі листя, які ще не розпустилися. Так і наша радість від цього свята неповна, але таїть у собі початки великої Пасхальної радості.
Як освячується верба?
Згідно з церковним Статутом, благословення верб відбувається у суботу під час святкового Всеношного бдіння. Після читання Святого Євангелія священники звершуюють кадіння верб запашним ладаном, читають молитву та кроплять гілки святою водою.
Часто віряни хвилюються, чи потрапила свята вода на принесені ними гілочки, й наполегливо вимагають окропити знову і знову. У такому випадку ми повинні пам’ятати, що освячується верба благодаттю Духа Святого, тому неважливо – чи потрапила на гілочку крапелька святої води чи літр – верба освячена.
(далі…)

Читати

Четвер п’ятої седмиці Великого посту присвячений пам’яті преподобної МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ та ЧИТАННЮ КАНОНУ АНДРІЯ КРИТСЬКОГО. Напередодні цього дня, ввечері у середу, звершується особлива служба, яку в народі називають “Маріїне стояння”. Це довге вечірнє богослужіння, під час якого читають житіє святої Марії та Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського – повністю.
Марія Єгипетська – це свята, яка народилася в середині V століття в Єгипті. У 12 років вона покинула батьківській дім та пішла в Александрію, де стала блудницею. Та одного разу вона повністю змінила своє життя.
У день свята Воздвиження Хреста Господнього Марія приєдналася до групи паломників, які йшли до Єрусалиму. В Єрусалимі вона спробувала зайти до храму, але якась сила перешкоджала їй. Блудниця усвідомила свою гріховність та почала молитися перед іконою Божої Матері, яка знаходилася у притворі храму, та просила у Пречистої бути її Заступницею перед Богом.
Після молитви Марія змогла зайти до храму та поклонитися Хресту. Коли вона вийшла з храму, то почула голос Богородиці: “Якщо перейдеш за Іордан, то знайдеш блаженний спокій”.
Так, Марія провела 47 років у пустелі – в пості та молитві – і досягла святості.
Чому це богослужіння звершують саме напередодні четверга 5-ої неділі Великого посту?
17 березня 790 року в Константинополі стався землетрус. Монахині монастиря на честь святого Патапія, щоб не опинитися під завалами будівель, вийшли на площу – просторе місце та почали читати Канон Андрія Критського. Покаяння – це природня реакція християн на будь-які біди.
У пам’ять про це в храмах Константинополя щорічно 17 березня стали читати Канон. Крім того, у пам’ять про землетрус цього дня читали особливі паремії, Апостол та Євангеліє. З часом читання Канону перестали прив’язувати до дати і в різних храмах звершували його в різні дні.
(далі…)

Читати

Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй проповіді в Неділю Торжества Православ’я закликав берегти чистоту Православної віри та бути християнами не тільки за назвою, а й за життям.
Архіпастир розповів про історію християнства до ухвалення Міланського едикту 313 року, після якого Церква перестала бути гнаною, про період, коли почали виникати єресі, й засудження їх на Вселенських Соборах. Він також пояснив, чому Церква звершує чин Торжества Православ’я саме у піст.
«Православна віра утвердилася тими людьми, які жили в пості і молитві. В постовій молитві люди пізнавали Бога, поєднували себе з Богом і утверджували святу Православну віру, доводили, що вона є правильна. Доводили не просто вченням, філософією, а своїм життям», – розповів Митрополит Онуфрій.
За його словом, святі на власному досвіді, виконуючи заповіді Божі, переконалися, що саме Православна віра правильна і спасительна.
Першосвятитель звернув увагу, чому так важливо правильно розуміти, Хто Такий Бог.
«Єресь – це неправильне вчення про Бога. Люди, далекі від Бога, говорять: «Яка різниця, Який був Спаситель? Чи Єдиносущний Отець, чи Подобосущний?» Їм важливо отримати від Бога блага для земного благополуччя. – сказав Його Блаженство. – Але людині, яка живе в Церкві, не байдуже. Вона знає, що неправильне вчення про Бога позбавляє можливості знайти Бога і з’єднатися з Ним. А значить, позбавляє можливості бути наслідником вічного життя і спасіння».
Берегти чистоту Православного вчення потрібно й для того, щоб на землі бути єдиними духом. «Якщо ми будемо духом єдині, то ніхто нас і тілесно не розділить», – сказав він.
Предстоятель побажав берегти чистоту Святої Православної віри та бути християнами не тільки за назвою, а й за життям.
«Життя згідно з Божественними заповітами робить людину подібною до свого Творця. Божественні заповіді – це ті закони, які дають людині можливість на своєму досвіді переконатися в істині своєї віри», – підсумував він.

Читати