19 серпня за новим стилем (6 серпня за старим) Свята Православна Церква святкує День Преображення Господнього. Це свято встановлене в пам’ять Преображення Господа нашого Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор.
Історія свята: богослужбові тексти на честь Преображення створювали святі
Преображення Господнє вшановувалося християнами вже в IV столітті. Про це свідчать повчання прп. Єфрема Сирина та свт. Іоанна Златоуста. Існування свята в IV столітті вказує на те, що початок його має відноситись до попередніх трьох століть християнства.
З VII століття дійшло до нас слово на Преображення Господнє прп. Андрія Критського (635-680 рр.). В цьому слові термін «Преображення» розглядається не тільки в догматичному сенсі, а й у сенсі урочистого свята Церкви.
У VIII столітті прп. Іоанн Дамаскін і прп. Косма Маіумський склали ряд стихир і канони, якими Православна Церква прославляє подію свята і нині.
Євангельське оповідання: бесіда пророків з Месією
Про Преображення розповідається в трьох Євангеліях: від Матфея (17: 1-6), Марка (9: 1-8), Луки (9: 28-36).
Євангелісти оповідають, що Господь пророчо сказав: «… Істинно кажу вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9: 1). Через шість днів Він узяв трьох своїх найближчих учнів – Петра, Якова та Іоанна – і піднявся помолитися разом з ними на гору. Там під час молитви, як сказано в Євангелії від Матфея (17: 2-9), Він «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло».
І з’явилися перед ними старозавітні пророки – Мойсей та Ілія. Потім їх осінила світла хмара й вони почули з неї голос, який говорив: Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління; Його слухайте. Апостоли злякалися і впали на землю, а Іісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Встаньте й не бійтеся. Коли ж учні підняли свої очі, то нікого, крім Іісуса, не побачили.
Господь заборонив їм розповідати про те, що вони побачили до того часу, поки Син Людський не воскресне з мертвих.

(далі…)

Читати

Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.
Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього.
Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.
Потім, як йдеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.
На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. Через щирі молитви віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Продовжуючи цю святу звичку, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Крест хранитель всея вселенныя, / Крест красота Церкве, / Крест царей держава, / Крест верных утверждение, / Крест Ангелов слава и демонов язва».
Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (3-й тиждень Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня).
У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
(далі…)

Читати

У день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира та у День Хрещення Київської Русі Божественну Літургію (а напередодні ввечері — всеношне бдіння) у лаврському храмі прп. Агапіта Печерського звершив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.
Його Блаженству співслужили постійні члени Священного Синоду УПЦ: керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, голова Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, а також митрополити: Васильківський Іоасаф, Кіровоградський і Новомиргородський Миколай, Роменський і Буринський Тихон; архієпископи: Переяслав-Хмельницький Діонісій, Вишневський Спиридон; єпископи: Ірпінський Лавр, Бородянський Марк, Камінь-Каширський Афанасій, Бишівський Кирил, Ладанський Феодосій, Гостомельський Аркадій, Нововоронцовський Серафим, а також братія і гості обителі у священному сані на чолі з духівником Лаври архімандритом Антонієм.
Після читання Євангелія Блаженніший Митрополит Онуфрій звернувся до пастви з першосвятительським словом, нагадавши історію Хрещення Київської Русі рівноапостольним князем, якого народ назвав «Володимиром — Красним Сонечком» через духовну красу його душі завдяки добрим справам після його навернення до Православної віри.
«Святий рівноапостольний великий князь Володимир був прикладом того, як віра перетворює людину темну — на світлу, злу — на добру, лукаву — на щиру і люблячу. Будучи його духовними чадами і сродниками по плоті, ми маємо оберігати й зберігати, жити за тією вірою, яку прийняли від апостола Андрія Первозванного через князя Володимира. І тоді ми будемо спадкоємцями життя вічного у Христі Іісусі, Господі нашому!»
Після закінчення була прочитана молитва святому князю Володимиру, і всі молільники були окроплені святою водою.

Читати

Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна – це одне з великих свят. Великі свята по значущості йдуть після 12-ти двунадесятих свят. Різдво Іоанна Хрестителя відзначається 7 липня за новим стилем.
У цей день віруючі згадують, як в родині іудейського священика Захарії і його дружини Єлизавети народився майбутній пророк, який передбачить пришестя Месії – Іісуса Христа, а потім хрестить його в водах річки Йордан.
Історія життя Іоанна Предтечі
Іоанн Хреститель – найбільш шанований християнський святий після Богородиці. Іісус Христос говорив про нього: «Істинно кажу вам: з народжених жінками не було більшого за Іоанна Хрестителя» (Мф. 11:11).
Майбутній великий пророк народився в сім’ї праведних Захарії і Єлизавети. По материнській лінії Іоанн був родичем Іісуса Христа і народився на шість місяців раніше Нього.
Іоанн був останнім пророком серед безлічі праведників, які передбачали пришестя Месії, який звільнить народ Ізраїлю. Іоанна називають Предтечею і Хрестителем. Предтечею – тому що він прийшов перед Христом і проповідував народу Його пришестя. Хрестителем – тому що він хрестив Спасителя в Йордані.
Перш ніж почати свою проповідь, Іоанн багато років жив в пустелі – готувався до свого служіння постом і молитвою. Носив грубий одяг, харчувався одними медом і акридами (сараною). Коли йому виповнилося 30 років, Господь звелів йому вийти з пустелі і проповідувати пришестя Христа.
(далі…)

Читати

Про особливості святкування П’ятидесятниці: перші колінопреклонні молитви за 50 днів після Пасхи, прикрашання зеленню храмів та поминання спочилих у Троїцьку батьківську суботу.

Апостольське свято або День народження Церкви
Свято П’ятидесятниці або День Святої Трійці, яке ще називають Днем народження Церкви, був встановлений самими апостолами.
У цей день Святий Дух зійшов на учнів Христових і сповнив їх усіма благодатними духовними дарами – вони преобразилися, а Дух Святий став їхнім постійним натхненником і керівником. З цієї пори апостоли мужньо і безбоязно, з великою сміливістю почали проповідь про Христа розп’ятого і воскреслого з мертвих, а Церква Христова почала зростати та множитися спочатку серед іудеїв у Палестині, а потім і серед язичників у всьому світі – “аж до краю землі” (Діян. 1:8).
Учні Христові щорічно святкували день П’ятидесятниці та заповідали згадувати його всім християнам (1 Кор. 16,8; Діян. 20,16). Вже у Постановах Апостольських (кн. 5, гл. 20) є пряма заповідь святкувати Св. П’ятидесятницю: «Через десять днів після Вознесіння буває п’ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня), донині нехай буде великим святом. Бо в третю годину цього дня Господь Іісус послав дар Святого Духа».
Особливу урочистість П’ятидесятниці від перших часів християнства надавав звичай Древньої Церкви здійснювати в цей день хрещення оглашенних – тих, хто готуються стати її членами (звідси – спів на Літургії: «Елицы во Христа крестистеся…»). У IV столітті св. Василієм Великим були складені колінопреклонні молитви, що читаються на вечірні досі. У VIII столітті св. Іоанн Дамаскін та св. Косма Маіумській склали на честь свята багато піснеспівів, які і тепер співає Церква.
Вечірня в день П’ятидесятниці звершується відразу після Літургії для того, щоб народ у бдінні та побожному стані, не розходячись по домівках, був присутній за читанням на вечерні зазначених піднесених молитов св. Василя Великого (вперше здійснюваному з колінопреклонінням після дня Пасхи).
Традиція, яка об’єднує Завіти
З давніх часів зберігається звичай на свято П’ятидесятниці прикрашати храми і житла зеленню (гілками дерев), рослинами та квітами. Цього звичаю дотримуються ще з часів старозавітної Церкви на свято П’ятидесятниці (Лев. 23,10-17; Числ. 28,26). Очевидно, так була прибрана і Сіонська горниця, де Дух Святий у день П’ятидесятниці зійшов на апостолів. З того часу за звичаєм апостолів і християни прикрашають храми та будинки зеленими гілками і квітами. Ці прикраси нагадують також ту священну діброву, де патріарх Авраам удостоївся прийняти Триєдиного Бога під виглядом трьох мандрівників (Бут. 18:1).
Разом з тим, дерева та квіти природи, що вічно оновлюється, вказують на таємниче оновлення душ віруючих силою Святого Духа та послуговують нагадуванням і закликом до духовного оновлення й до життя у Христі, Господа і Спасителя нашого.
Поминання покійних – Троїцька батьківська субота
З часів Старого завіту субота (шабат) вважалася днем святкового спокою.
З настанням Нового Завіту субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному. Спаситель у своїй проповіді вчив: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф.11: 28), а апостол Павел писав у посланні до євреїв: «Тому для народу Божого ще лишається суботство. Бо хто ввйшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу.
Батьківська субота перед днем Пресвятої Трійці, називається вселенською. Звичай здійснювати поминання у цей день також сягає апостольських часів. Саме в цю суботу підноситься молитва за всіх людей, від віку спочилих у надії воскресіння та життя вічного, бо в день П’ятидесятниці зішестям Животворящого Пресвятого Духа у всій силі було явлене Царство Христове. Тому Церква напередодні цього свята молиться за всіх покійних своїх чад, щоб вони були зібрані в Небесному Царстві та сподобилися вічного благодатного життя.

Читати

Вознесіння Господнє — це одне з дванадцяти свят, присвячених ключовим подіям євангельської історії. Це перехідне свято: його дата залежить від дати святкування Великодня. Завжди святкується в четвер шостого тижня (седмиці), на сороковий день, після Великодня.  Вознесіння належить до числа так званих Господських свят, тобто тих, що стосуються Господа Ісуса Христа.
У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:
“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).
Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідченням того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

(далі…)

Читати

Святий великомученик Георгій один з найбільш шанованих у християнстві святих. За переказами, він народився III століття у християнській родині в місті Бейрут, що знаходиться в Малій Азії.
Поступивши на військову службу, Георгій виділявся з-поміж інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяченачальника, він став улюбленцем імператора Діоклетіана. Діоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії відмираюче язичництво, він увійшов в історію як один з найжорстокіших гонителів християн.
Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищування християн, Георгій запалав співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів й прийшов до Діоклітіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Мова святого Георгія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн.
Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Георгій був ув’язнений, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але він мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі святого почали хитрувати в жорстокості. Вони били його воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині. Святий мученик все терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову Георгію. Так святий мученик відійшов до Христа в Нікомидії в 303 році.

(далі…)

Читати

Третю неділю Великоднього циклу названо в честь святих жінок-мироносиць.
Звичайні жінки – Христові учениці, вони невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть у ті хвилини, коли більшість апостолів просто розбіглися. І подія, що згадується у цей день, теж, на перший погляд, повсякденна – не встигнувши здійснити поховальний обряд над померлим Спасителем через суботу – час спокою – жінки на третю добу після Його Хресної смерті поспішили до гробу. З собою вони несли миро – дорогу ароматну олію – і йшли до могили помазати тіло Ісуса.
Чи вірили вони в те, що знову побачать Господа живим? Навряд. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом – зі стратою Христа ці тендітні жінки втратили сенс подальшого існування. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, кожен день спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі і змусила бігти до місця поховання Христа. Серце ніби говорило їм: «Поспішайте, і ви побачите те, що радикально змінить ваше життя, зробить його більш осмисленим і набагато глибшим, ніж раніше – в хвилини найбільшої радості».
Величезну чисту віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до могили, тільки тут згадавши, що вхід в поховальну печеру завалений важким валуном, то побачили, вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, вони заглянули всередину і побачили ангела, який сказав їм, що Той, Кого шукають мироносиці, Воскрес і чекає їх у Галілеї. Швидше за все, будь-хто на місці цих жінок зніяковів би, вирішивши, що все побачене – галюцинації і плід збудженої уяви.

(далі…)

Читати

П А С Х А Л Ь Н Е   П О С Л А Н Н Я
Предстоятеля
Української Православної Церкви
Блаженнішого Митрополита Київського
і всієї України
О Н У Ф Р І Я
архіпастирям, пастирям, чернецтву
і всім вірним чадам
Української Православної Церкви

Христос Воскрес!

Сердечно поздоровляю всіх Вас: боголюбиві архіпастирі і пастирі, благочестиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри, — з найвеличнішим нашим християнським Празником Преславного Воскресіння Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа!
Воскресіння Христове — це великославна, священна подія, через яку Бог повернув людству загублений Рай; це подія, через яку Божественна Любов зруйнувала пекло і відняла силу у смерті. Через Своє Воскресіння Христос Спаситель знову подарував людству втрачений дар вічного життя і блаженства.
Дивними і неосяжними для людського розуму стежками Божественна Любов одягає на Себе людську природу і приходить на землю, щоб перемогти вселюдську злобу і гріх.
Богочоловік Христос бере на Себе наші гріхи і як Людина волею розпинається за них на Хресті. На Хресті Христос Спаситель розриває рукописаніє людських согрішеній і звільнює людство від влади диявола, забирає людство від рук його. А коли Богочоловік Христос помер як Людина на Хресті й зійшов у пекло, то з людською душею Спасителя зійшло в пекло і Божество, Яке у Христі навіки поєдналось із людською природою. Божество Своєю блискавичністю знищило пекло (Воскр. троп. гл. 2). Божество воскресило людську природу Спасителя і вивело з пекла душі всіх праведних, що жили на землі вірою у Христа Грядущого.
Воскресіння Христове стало найвеличнішим тріумфом перемоги життя над смертю.
Слово про Христа Розп’ятого і Воскреслого пролунало по всьому світу. Святі Апостоли, щирі учні і послідовники Христа, які були свідками вчення, чудес, страждань і Воскресіння Христа, розійшлись по всьому світу, щоб сповістити і засвідчити про Світле і всепереможне Воскресіння свого великого Вчителя і  Господа, Який Своєю смертю нашу смерть поправ, а Своїм Воскресінням сущим у гробах життя дарував (Троп. Св. Пасхи). Слово про Воскреслого Христа було сильним і могутнім, воно преобразило світ; воно звільнило людство від страху, унинія і відчаю і огорнуло людські страждання, скорботи і біль теплом світлої надії. Слово про Воскреслого Христа навчило людей правильно вибудовувати своє земне життя — так, щоб у ньому панували Божественна воля, правда і любов.

(далі…)

Читати

Урочистий Вхід Господній в Єрусалим описують всі чотири євангелісти, це одне з головних подій останніх днів земного життя Іісуса Христа.
Вхід до Єрусалиму незадовго до іудейського свята Пасхи передував Його Страстям і був виконанням стародавніх пророцтв про пришестя у світ Спасителя.
«Осанна в вышних, благословен грядый во имя Господне». Такими вигуками мешканці Єрусалиму вітали входження Іісуса Христа в місто. Устеляючи Йому дорогу своїм одягом і пальмовим гіллям, народ вірив, що зустрічає довгоочікуваного Месію, визволителя ізраїльтян від влади римського кесаря.
Це свято називається ще Вербною неділею, тому що в цей день прийнято приходити в церкву на богослужіння з квітучими гілочками верби. Ми приносимо до церкви вербу в пам’ять про те, як колись єврейські діти принесли зелені пальмові гілки, зустрічаючи Спасителя світу і Бога, котрий урочисто в’їжджає в Єрусалим.

Читати