Різдво Христове належить до числа великих двунадесятих свят Православної Церкви і вважається одним з найбільших і найвеличніших свят християнства.
Про саму подію Різдва ми дізнаємося з головного першоджерела – Євангелія. Священна історія розповідає про те, що Різдво Ісуса Христа відбулося після заручення Преблагословенної Матері Його, Пречистої Діви Марії з Іосифом, чоловіком праведним і вже старим (бо йому було вісімдесят років). Пречиста Діва дана була йому, за свідченням святого Григорія Нісського і святого Єпіфанія Кіпрського під виглядом шлюбу, щоб він зберігав Її дівоцтво і піклувався про Неї.
Йосиф був уявним чоловіком Марії, а в дійсності хранителем посвяченої Богу дівочої чистоти Її і очевидцем Її непорочного життя. Тому що Господь захотів приховати від диявола таємницю Свого втілення від Пречистої Діви, і для цього Він покрив дівоцтво Матері Своєї подружжям, щоб ворог не знав, що це та Діва, про Яку передрік Ісая: «се, Дева во чреве примет» (Іс. 7:14). Ще до того, як Діва Марія стала жити у Йосифа, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого.
Коли Діві Марії підходив час народжувати, вишов наказ від кесаря Августа зробити перепис населення, і всі йшли записуватися у те місто, звідки походив його рід. Пішов і Іосиф із Галілеї, з міста Назарету, до Іудеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеємом, тому що він походив з дому й роду Давида, – записатись із Марією, зарученою з ним, яка була вагітна.
Коли праведний Йосиф та Діва Марія прибули до Віфлеєму, там вони не знайшли жодного вільного місця для ночівлі, тому їм довелося зупинитися в печері, призначеній для стійла, серед сіна й соломи, де і народився Ісус Христос.
У цей час на небі дивним світлом засіяла нова Віфлеємська зірка, яка сповістила про Різдво Месіїї-Христа мудреців. Місце й час народження Сина Божого на землі передбачили старозавітні пророки.
Від дня народження Спасителя світу починається відлік нового часу.
(далі…)
Автор: admin
19 грудня – святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця
Святитель Миколай – архієпископ Мир Лікійських, чудотворець, прославився як великий угодник Божий.
Він народився в місті Патар Лікійської області, на південному узбережжі Малоазійського півострова, був єдиним сином благочестивих Феофана і Нонни. Після народження сина батьки дали обітницю присвятити його Богові.
Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, ще немовлям святий Миколай являв оточуючим світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. Мати його, Нонна, після пологів одразу зцілилася від нездужання. Новонароджене немовля ще під час хрещення простояло у купелі на ногах три години, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці.
Маленьким дитям святий Миколай почав життя постницьке, у середу і п’ятницю їв молоко матері лише один раз, після вечірніх молитов батьків. Із дитячих років святий досяг успіху у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив із храму, а вночі молився і читав книги, створюючи в собі храм Святого Духа. Дядько його, Миколай, єпископ Патарський, радіючи духовним успіхам і благочестю племінника, поставив його у читця, а потім рукопоклав Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому проповідь перед паствою. У служінні Господу юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцю, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих.
Перебуваючи в безперервній молитві, пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до вірян, приходячи на допомогу стражденним, і роздавав всі набуті статки убогим. Дізнавшись про гірку нужду і злидні одного колись заможного містянина, святий Миколай врятував його від великого гріха: маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на блуд, щоб урятувати сім’ю від голоду. Святитель, уболіваючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував усю сім’ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди намагався зробити це таємно і приховати свої благодіяння.
Вирушаючи на поклоніння святим місцям Єрусалима, єпископ Патарський передав старшинство над паствою святому Миколаю, який виконував послух із старанністю і любов’ю. Коли єпископ повернувся, благословив святителя Миколая на подорож у Святу Землю. Дорогою святий передбачив наближення бурі, що загрожувала кораблю затопленням, бо побачив самого диявола, що ввійшов на судно. На прохання зневірених подорожніх він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. Його молитвами врятувався матрос, який впав із високої щогли.
4 ГРУДНЯ ВІРЯНИ УПЦ СВЯТКУЮТЬ ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Серед дванадесятих свят Введення в храм Пресвятої Богородиці – одне з найспокійніших: немає ніяких освячень, особливих обрядів і традицій. І в цьому вся краса цього свята.
Введення у храм Пресвятої Богородиці. Як це було?
Благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості і, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитина, то вони віддадуть Її на службу Богу в Єрусалимський храм. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У святих Іоакима і Анни народилась донька. За вказівкою ангела Божого їй дали ім’я Марія, що в перекладі з єврейської мови означає Господиня, Надія.
Коли Діві Марії виповнилось три роки, батьки вирішили виконати свою обітницю. Потрібно знати, що трирічний вік дитини – це вік, коли за єврейським законом дитину відлучають від грудного годування. Трирічна Марія, почувши про те, що Її віддадуть у храм на служіння, не тільки не злякалась розлуки з батьками, не тільки не плакала, а навіть з радістю підкорилась батьківській волі.
У супроводі батьків, родичів, ровесників-дівчаток з Назарету, з запаленими свічками в руках і співаючи псалми, Богоотроковицю Марію повели в храм Господній. Праведні Іоаким і Анна духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар – свою єдину Дитину.
Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитячих років до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. “Якби хтось запитав мене, – говорив блаженний Ієронім, – як проводила час юності Пресвята Діва, я відповів би: це відомо Самому Богові та Архангелу Гавриїлу, невідступному хранителю Її”.
Але у церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась у середовищі благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Для згадки Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимських храм Свята Церква з давніх часів установила урочисте святкування. Вказання на звершення свята у перші віки християнства знаходяться в передання палестинських християн, де йдеться про те, що свята цариця Єлена побудувала храм на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці.
Свято Введення – це блага звістка Бога до людського року, проповідь спасіння, обіцянка Христового пришестя. (далі…)
21 листопада – Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних
21 листопада православні християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних.Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних – неперехідне свято, яке в Православній Церкві відзначають 21 листопада за новим стилем (8 листопада – за старим).
Звершується воно у листопаді – дев’ятому місяці від березня (раніше з березня починався рік). Справа в тому, що, згідно з християнським богослов’я, існує дев’ять ангельських чинів. А восьмий день місяця (за старим стилем) – вказування на майбутній Собор всіх сил небесних, який відбудеться у день Страшного Суду. Святі отці називали Страшний Суд «днем восьмим».
Ангельські чини
Чини ангельські бувають трьох ієрархій. Вища – це Серафими, Херувими і Престоли. Ближче всіх Пресвятій Трійці предстоять шестикрилі Серафими (в перекладі «Полум’яніючі, Вогненні»). Середня – Господства, Сили і Влади. Нижча – Начала, Архангели і ангели.
Всі чини небесних сил називають ангелами. Ангел означає «вісник». Це відображає їх призначення – доносити до людей Божу волю, бути захисниками і вчителями людей. Архангел Михаїл стоїть над усіма дев’ятьма чинами і тому називається архистратигом.
Ми знаємо також імена інших архангелів: Гавриїл («сила Божа»), Рафаїл («лікування Боже»), Уріїл («світ Божий»), Селафіїл («молитвеник Божий»), Ієгудііл («славить Бога»), Варахиїл («благословення Боже»), Ієремиїл («піднесення до Бога»).
Архангел Михаїл
Архангел Михаїл в перекладі зі староєврейського означає «хто, як Бог» або трохи по-іншому, з питальною інтонацією – «хто, як Бог?». Його називають архистратигом, тому що він очолив небесне воїнство, яке повстало на відпалих від Бога ангелів і їхнього ватажка Денницю. Денницю ми знаємо також як Люцифера, що в перекладі означає «ранкова зірка». Цього ангела Господь наділив великими досконалостями, але за свою гординю і повстання проти Творця Денница був скинутий з Неба.
Про що моляться Архангелу Михаїлу
Згідно ієрархії чинів ангельських, Архангели благовіствують людям про Тайни Божі, відкривають нам Божу волю. Історично на Русі до Архангела Михаїла молилися про допомогу в позбавленні від скорботи, про заступництво державі, про порятунок і збереження Батьківщини. (далі…)
14 жовтня – свято Покрову Пресвятої Богородиці
14 жовтня, у день Покрову Божої Матері, православні християни згадують чудо, яке сталося в 910 році.
Повна назва свята — Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Згідно Передання, Богородиця з’явилася віруючим, які молилися у Влахернському храмі в Константинополі. Сталося це в 910 році. Божа Матір розкрила свій омофор (покривало для голови) над людьми, і це чудо стало знаком заступництва над людьми. У свята немає аналогів в інших гілках християнства.
Події Покрову Пресвятої Богородиці
Диво явлення Богородиці відбулося в середині Х століття. У Влахернській церкві в Константинополі зберігалися риза Богоматері, омофор (покривало для голови) і частина пояса. Ці святині в V столітті перенесли сюди з Палестини. Був недільний день, йшло всенічне бдіння. Серед парафіян був святий Андрій, Христа ради юродивий. У середині ночі, під час молитви, він побачив, як по небу йде Пресвята Богородиця. Вона була осяяна світлом, поруч з нею йшли Іоанн Предтеча, Іоанн Богослов, ангели й святі.
Святий Андрій побачив, як Божа Мати стала на коліна і почала зі слізьми молитися за християн. Потім підійшла до Престолу храму і продовжила молитися там. А потім — зняла з голови омофор і розпростерла його над людьми, що молилися. У цей момент сяйво йшло не тільки від Богородиці — покривало теж світилося «краще променів сонячних». Богородиця просила Господа Іісуса Христа прийняти молитви всіх людей: «Царю Небесный, – глаголаше в молитве на воздусе со Ангелы стоящая Всенепорочная Царица, – приими всякаго человека, молящегося к Тебе и призывающего Имя Мое на помощь, да не отыдет от Лика Моего тощ и неуслышан».
Історія святкування Покрову Пресвятої Богородиці
Ми читаємо про встановлення свята в руському Пролозі ХІІ століття (давньоруський житійний збірник). «Се убо, егда слышах – помышлях; како страшное и милосердное видение и паче надеяния и заступления нашего, бысть без празднества… восхотех, да не без праздника останет Святый Покров Твой, Преблагая».
На Русі церкви в честь Покрову Божої Матері стали будувати в XII столітті. Одна з найдавніших і найкрасивіших Покрова на Нерлі. Її у 1165 році збудував святий князь Андрій Боголюбський. У той же час він встановив і саме свято.
Віряни УПЦ святкують Воздвиження Хреста Господнього
27 вересня Православна Церква відзначає Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
У цей день православні християни згадують дві події. У 326 році в Єрусалимі був знайдений хрест, на якому розіп’яли Іісуса Христа. Сталося це близько гори Голгофи, де був розп’ятий Спаситель. І друга подія – повернення Животворящого Хреста з Персії, де він перебував у полоні. У VII столітті повернув його в Єрусалим грецький імператор Іраклій.
Обидві події об’єднувало те, що Хрест перед народом воздвигали, тобто піднімали. При цьому направляли його на всі сторони світу по черзі, щоб люди могли вклонитися йому і розділити один з одним радість знайдення святині.
Воздвиження Хреста Господнього – це двунадесяте свято.
Коли відзначається Воздвиження Хреста Господнього
Православна Церква згадує Воздвиження Хреста Господнього 27 вересня за новим стилем (14 вересня за старим стилем).
У цього свята є один день передсвята і сім днів післясвята. Передсвято – один або декілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитвослів’я, присвячені церковній події. Відповідно, післясвято – такі ж дні після свята.
Віддання свята – 4 жовтня. Віддання свята – останнього дня деяких важливих православних свят, що відзначається особливим богослужінням, більш торжестввенним, ніж у звичайні дні післясвята.
Що можна їсти в свято Воздвиження Хреста Господнього
У цей день у православних – строгий піст. Не можна їсти м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією.
Події Хрестовоздвиження
Опис подій Воздвиження Хреста Господнього, яке відбулося в IV столітті, ми знаходимо у деяких християнських істориків, наприклад, Євсевія і Феодорита.
У 326 році імператор Костянтин Великий вирішив неодмінно знайти втрачену святиню – Хрест Господній. Разом зі своєю матір’ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.
(далі…)
21 вересня православні християни вшановують Різдво Пресвятої Богородиці
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії православна Церква відзначає 21 вересня . Це одне з двунадесятих православних свят.
Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.
Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.
Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).
28 СЕРПНЯ ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УРОЧИСТО СВЯТКУЄ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
28 серпня Церква святкує велике двунадесяте свято Успіння Пресвятої Богородиці. Успіння в смисловому перекладі з церковнослов’янської мови позначає «смерть, легка, як сон» або, власне кажучи, «засинання, сон».
Чому ж православні християни святкують смерть своєї найбільшої Святої – Діви Марії і радіють при цьому?
Тому що насправді не смерть ми святкуємо, але перемогу Христа над смертю. І в цьому сенсі Успіння Пресвятої Богородиці – це продовження Воскресіння Христового – продовження Великодня. Спочатку Христос Воскрес. Як співається в тропарі Великодня «Христос воскрес з мертвих, смертю смерть поправ і сущим у гробах життя дарував». Спаситель воскрес і тим самим переміг пекло, диявола і смерть. І всім нам – і живим, і покійним – дарував життя.
Ми духовно воскресаємо у Христі, а покійні воскреснуть і тілесно перед Другим пришестям Христовим. Тому смерть – це тимчасове явище. Вона не назавжди. Розлука душі і тіла, а також розлука з нашими близькими покійними не вічна. Смерть буде зовсім скасована. І покійний воскресне з мертвих, як людина, яка заснула, прокинеться від сну. Ось звідки слово успіння!
І Пресвята Богородиця, так би мовити, – перша Небесна пташка, перша ластівка з людей. Але її смерть є возз’єднанням з улюбленим сином-Господом, який чекає її по той бік гробу і сприймає душу Пречистої, немов немовля люблячий батько. Успіння Пресвятої Богородиці – це приклад всім нам. І нас чекає така ж райська блаженна кончина, якщо ми тут, на землі, будемо прагнути до Господа і захочемо, щоб Він став центром нашого життя.
У тропарі Успіння Пресвятої Богородиці це ж і сказано: «У різдві дівицтво зберегла єси, в успінні світу не залишила єси, Богородице, преставилася єси до життя, Мати Життя, і молитвами Твоїми позбаляючи від смерті душі наші». Ми читаємо, що Діва Марія не померла, але перейшла в життя вічне. Тому і в чині поховання православних християн так багато співається про життя нескінченне…
19 серпня Церква святкує День Преображення Господнього
19 серпня за новим стилем (6 серпня за старим) Свята Православна Церква святкує День Преображення Господнього. Це свято встановлене в пам’ять Преображення Господа нашого Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор.
Історія свята: богослужбові тексти на честь Преображення створювали святі
Преображення Господнє вшановувалося християнами вже в IV столітті. Про це свідчать повчання прп. Єфрема Сирина та свт. Іоанна Златоуста. Існування свята в IV столітті вказує на те, що початок його має відноситись до попередніх трьох століть християнства.
З VII століття дійшло до нас слово на Преображення Господнє прп. Андрія Критського (635-680 рр.). В цьому слові термін «Преображення» розглядається не тільки в догматичному сенсі, а й у сенсі урочистого свята Церкви.
У VIII столітті прп. Іоанн Дамаскін і прп. Косма Маіумський склали ряд стихир і канони, якими Православна Церква прославляє подію свята і нині.
Євангельське оповідання: бесіда пророків з Месією
Про Преображення розповідається в трьох Євангеліях: від Матфея (17: 1-6), Марка (9: 1-8), Луки (9: 28-36).
Євангелісти оповідають, що Господь пророчо сказав: «… Істинно кажу вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9: 1). Через шість днів Він узяв трьох своїх найближчих учнів – Петра, Якова та Іоанна – і піднявся помолитися разом з ними на гору. Там під час молитви, як сказано в Євангелії від Матфея (17: 2-9), Він «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло».
І з’явилися перед ними старозавітні пророки – Мойсей та Ілія. Потім їх осінила світла хмара й вони почули з неї голос, який говорив: Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління; Його слухайте. Апостоли злякалися і впали на землю, а Іісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Встаньте й не бійтеся. Коли ж учні підняли свої очі, то нікого, крім Іісуса, не побачили.
Господь заборонив їм розповідати про те, що вони побачили до того часу, поки Син Людський не воскресне з мертвих.
14 серпня – Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Історія свята
Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.
Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього.
Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.
Потім, як йдеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.
На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. Через щирі молитви віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Продовжуючи цю святу звичку, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Крест хранитель всея вселенныя, / Крест красота Церкве, / Крест царей держава, / Крест верных утверждение, / Крест Ангелов слава и демонов язва».
Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (3-й тиждень Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня).
У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
(далі…)
