Цікава історія села Отченашівка. Його назва походить від того, як розповідають люди, що на горі за лісом було село, і, коли прийшли монголи, то спалили його, а люди, що залишились живими, розійшлись. Багато з них, ховаючись від воїнів Батия, ховались в лісі. Тут вони облаштувались і треба було виживати, вони стали добувати їжу грабунком, нападали на мандрівників та грабували їх. Цим лісом проходив чумацький шлях до Шаргорода, де був в той час відомий ринок. Цим шляхом їздили чумаки, купці, багаті міщани.
Розбійники, що залишилась в лісі, робили набіги на мандрівників. Ті, хто хотів проїхати спокійно, без проблем, ті намагались молитися. Вони молилися молитвою “Отче наш!”. Всі знали, щоб проїхати це місце, потрібно гучно молитися Господньою молитвою. Тільки тоді розбійники не чіпали. Потім тут створили землянки, курені, а опісля будували і хати. Так виникло поселення, що називається “Отченашівка”.
В радянські часи, під час колективізації, було засновано колгосп ім. Лігачова, а коли останнього у 1937 році репресували, колгосп отримав ім’я Ульянова, а звідси, в силу радянської пропаганди, і село назвали Ульянівка. Після Великої Вітчизняної війни три села, розташовані поряд, – Степанівка, Ульянівка та Комаргород – були об’єднані в одну сільраду під назвою Комаргород, що нараховує сьогодні приблизно дві с половиною тисячі населення, хоча старожили ділянку, де була Ульянівка, і зараз називають “Отченашівка”. Так як в кожномі селі раніше була Церква, то сьогодні в Комаргороді три православних храма: Покрова Божої матері, свят. Миколая та Різдва Богородиці.
Свято-Покровський храм , де зберігається образ Божої матері “Страсна”, було збудовано в XVII столітті з дубового зрубу. Потім будівлю церкви зверху оздобили дошкою, і в такому вигляді храм простояв до кінця минулого століття. Будівля дуже застаріла, просів фундамент, верх майже зруйнувався.
Коли храм був переданий громаді восени 90-го року, при першому настоятелі свящ. Іоанні Попаденці, його обклали з вулиці цеглою. Дуже сприяв відновленню храму Константинов Віктор Димитрович. – “Мій прадід – розповідає він, – був ще до радянської влади старостою храму. Та, оскільки всі мої пращури займалися церквою, я вирішив її відремонтувати”.
Невеликими коштами громади храму, допомогою сільради та підтримкою благодійників, сьогодні в храмі затишно та молитовно. Велику турботу та піклування надає архімандрит Ілія (Рейзмір), духівник зі Свято-Троїцької Сергієвої Лаври. Отець у 2007 році проїздом в Ямпіль заїхав в село помолитися біля святині: ікони Божої матері Страсної. Після молитви він сказав: “Отець Іоан, багато людей будуть приїзжати сюди та просити поміч у Божої матері, і отримають зцілення не тільки тілесні, але й душевні, духовні”.
Як розповідає Евангельска історія, одного разу, коли Спаситель урочисто в’їжджав на молодому віслюці в Ієрусалим, діти вигукували Дивотворцю і Господу: “Осанна у вишніх, благословенний, що Гряде в ім’я Господнє, осанна у вишніх”, воздавали цим славу переможцю смерті. Священники іудейські, почувши це, вимагали від Христа, щоб Назаретський вчитель вимусив їх замовчати. Він же їм відповів: “Якщо вони замовкнуть, то камені будут кричати”. Коли люди стають байдужими до живих свідків Євангелія, коли вони відвертаються від проповідників істини, тоді Бог через неживі предмети звертається до нашої душі, щоб воскресити слабку віру, і будить сплячу совість.
Диво відбулася нещодавно у всіх на виду. Біля колишньої сільскої аптеки 5-го вересня 2008 року (зараз тут розмістився магазин) зрізали дерево, і в його сердцевині було чітко видний хрест. І потім розрізали в декількох місцях і по всьому стовбурі – хрест. Тут планують створити часовню, мешканці села вирішили зібрати кошти для цієї доброї справи. Воістину, сьогодні “камені кричать”, безсловесне дерево проповідує людині любов Сина Божого до людини, котру він Возлюбив до самої смерті і смерті хресної…
