Історія Отченашевської ікони Богородиці “Страсна” пов’язана з ім’ям пана П. М. Балашева. Петро Миколайович Балашов походив з відомого дворянського роду, що вде своє ім’я від поширеного татарського імені Балаш (загальнотюрьське “бала” : “дитина”). Род Балашових належив до однієї з найбагатших сімей Російської імперії. Народився він у сім’ї члена Державної ради обер-єгермейстера Високого Двора Миколи Петровича Балашева – одного з найбільших в Росії землевласників (на 1906 рік за батьками Балашева нараховувалось 330 000 десятин в чотирьох губерніях), власника низки заводів, та Єкатерини Андріївни, уродженої графині Шувалової.
Наприкінці 1916 року пан Балашев, разом с А. В. Кривошеїним, князем М. Б. Щербатовим та ін., був ініціатором відродження Всеросійського союза землевласників.
До Февральської та Жовтневої революції П. М. Балашев звичайно поставився негативно. Він приймав участь в роботі Державної наради у Москві, що проходила з 12 по 15 серпня 1917 року, а через два тижні був заарештований у зв’язку з виступом генерала Л. Г. Корнілова.
Деякий час пан Балашев приймав участь в Білому русі, робив в липні 1919 році деякі кроки по відродженню ВНС на півдні Росії. Однак, судячі з усього, безуспішно. Емігрувавши, П. М. Балашев деякий час жив у Парижі , потім в м. Сафі (Мароко), був кандидатом об’єднання лейб-гвардії Гусарського полку за кордоном. Точна дата його смерті невідома.
Ікона “Страсна” для Отченашевського храму написана на замовлення дружини пана П. М. Балашева, на Святій горі Афон у Свято-Пантелеймонівському монастирі. На тильній стороні ікони є титульний надпис, що засвідчує, що образ написаний в 1903 році спеціально для села Отченашівка, в сільский храм, для богоспасаємої пастви: «Икона сия писана и освящена на святой горе Афонской в Русском святого Великомученика и Целителя Пантелеймона монастыре от коего и послана для церкви села Отченашевка в благословение Христолюбивым жителям в благодатную помощь, покров и заступление всем с верою и любовию прибегающим к Всеблагой Владычице мира и умильно молящимся к Ней пред пречистым Ея образом».
Коли ікона Богородиці була завершена, староста храму у супроводі інших людей відправився на Афон. Цю подорож, як і виготовлення ікони, фінансував сам Балашев. Ікона Божої матері “Страсна” була привезена в Одеський порт.
Знявши з корабля , велику святиню з належною честю занесли в портовий храм святого Миколая Чудотворця, де біля неї був урочисто відслужений молебен Цариці Небесній. Потім залізницею ікона була відправлена до станції Вапнярка, звідки хресною ходою народ Божий, під головуванням свого пастиря, протоієрея Феоктиста, заніс святиню у Свято-Покровський храм с. Отченашівка. Ікона була в цьому храмі, по свідченням людей, до Жовтневої революції 1917 року.
Перед іконою служили молебни, тут молилися як місцеві, так і багато гостей з інших місць.
Біля святого образу якби у Самої Пречистої брали благословіння молодята, хворі знаходили втіху у скорботах, матері просили благословіння для своїх дітей, дружини молились за чоловіків, що їхали в далеку подорож… Всім давала свою милість та благотдатний покров Втішаюча всіх скорботних, Молитовниця за страждущих та блага Цілительниця людських душ.
Було все мирно, спокійно, народ Божий молився, люди ходили до храму. Все змінилося з приходом богоборчої більшовицької влади. Чекісти виносили все з храму, трощили ікони, заарештовували священників. Сумна доля не пройшла повз Свято-Покровський храм разом з його святинею. Церква була зачинена, всі ікони вилучені, посуд, священницькі і храмові вбрання, книги, іконостас, престол – спалені. А Страсну ікону, так як вона була велика і з міцного матеріала, разом з іншими дошками забрали “на колгосп”.
Про подальшу долю ікони розповідає старожителька села – Герега Ольга Іванівна. “Моєго батька, Герегу Івана Васильовича, котрий був чтецем та хористом храма, покликав до себе столяр Кучер Павло, католик за віросповіданням, та сказав: “Іван, ось мені дали ікону, щоб зробити з неї корито для курчат. Вона з міцного дерева та буде служитти вічно. Хоча я і не православний, а католик, але цього зробити не можу. Забери її, Іван, і роби з нею як знаєш”.Той дав столяру дошки на корито, а ікону вночі забрав до себе. Тоді за зберігання ікон переслідували, тому Іван Васильович заховав її на горищі. Там вона і зберігалася до відкриття храму під час війни. Таким чином, Пресвята Богородиця зберегла свій дивний образ. Я вважаю, що це велике диво. Нічого в храмі не вциліло (залишились лиш стіни), навіть церковні дзвони десь були закопані, а ця ікона єдина збереглась та ще й таким дивним чином. А після реставрації церкви ікона зайняла своє старе місце в ківоті, котрий також, дивом залишився цілим (він був закинутий під паркан і там був весь цей час).
Так як сільрада постійно перевіряла чи є в хатах люде ікони, і в разі виявлення вилучались, то велику ікону змушені були ховати від чужих очей у прихованому місці. При наступі німецьких військ в село зайшли румуни. Вони встановили нову владу та дозволили богослужіння в православному храмі. Була знову відкрита Покровська церква. Люди почали займатися як колективним, так і приватним господарством. Румунами у храмі був проведений ремонт, поставлений новий іконостас, що зберігся до нашого часу. Псаломщик Іван приніс до храму збережену у нього святиню – ікону Богородиці. Її встановили у спеціальний ківот, що знаходиться у храмі і зараз. Через деякий час радянські війська звільнили Вінничину від німців. Знову почали закривати храми. Був закритий знову Свято-Покровський храм, винесли ікони, правда, іконостас вже не чіпали. Ікони загрузили на віз та вивезли у Свято-Різдва Богородиці Степанівську церкву.
Минуло багато років… До свята Покрова Богородиці в 90-му році минулого століття СВято-Покровський храм влада дозволила знову відкрити. Люди своїми силами почали відновлювати церкву. Багато хто повертав ікони, що раніше були в храмі. Також повернули ікони зі Степанівської церкви, що вивезли туди під час закриття Покрвського храму с. Отченашівка. Повернулася і головна святиня храму – “Страсна” ікона Богородиці. Її знову встановили в ківот.
О. Іоанн Попаденець відчував душею, що це не звичайний образ. Кожного року 26 серпня, в день пам’яті Страсної ікони Богородиці, почали звершувати особливе урочисте богослужіння.. Це дата перенесення образа Пресвятої Богородиці “Страсна” в Свято-Покровський храм. На свято збиралось багато священників та віруючих.
На величну соборну службу місцевий прихід запрошував усіх. Почали приїзджати паломники з інших приходів та місцин. Після Божественної Літургії звершувався водосвятний молебен з акафістом Божої матері. Після служби гостей та паломників пригощали с любов’ю приготованою трапезою.
У 2005 році на прихід був назначений о. Іоанн Журжик. За блогословінням вже покійного († 2007 р.) митрополита Макарія (Свистун), він майже кожного дня молився біля ікони, читаючи акафісти Богородиці. Благодатна ікона Божої матері являла Свою небесну поміч багатьом людям, що приходили до Неї у скорботах та хворобах.
