14 жовтня, у день Покрову Божої Матері, православні християни згадують чудо, яке сталося в 910 році.
Повна назва свята — Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Згідно Передання, Богородиця з’явилася віруючим, які молилися у Влахернському храмі в Константинополі. Сталося це в 910 році. Божа Матір розкрила свій омофор (покривало для голови) над людьми, і це чудо стало знаком заступництва над людьми. У свята немає аналогів в інших гілках християнства.
Події Покрову Пресвятої Богородиці
Диво явлення Богородиці відбулося в середині Х століття. У Влахернській церкві в Константинополі зберігалися риза Богоматері, омофор (покривало для голови) і частина пояса. Ці святині в V столітті перенесли сюди з Палестини. Був недільний день, йшло всенічне бдіння. Серед парафіян був святий Андрій, Христа ради юродивий. У середині ночі, під час молитви, він побачив, як по небу йде Пресвята Богородиця. Вона була осяяна світлом, поруч з нею йшли Іоанн Предтеча, Іоанн Богослов, ангели й святі.
Святий Андрій побачив, як Божа Мати стала на коліна і почала зі слізьми молитися за християн. Потім підійшла до Престолу храму і продовжила молитися там. А потім — зняла з голови омофор і розпростерла його над людьми, що молилися. У цей момент сяйво йшло не тільки від Богородиці — покривало теж світилося «краще променів сонячних». Богородиця просила Господа Іісуса Христа прийняти молитви всіх людей: «Царю Небесный, – глаголаше в молитве на воздусе со Ангелы стоящая Всенепорочная Царица, – приими всякаго человека, молящегося к Тебе и призывающего Имя Мое на помощь, да не отыдет от Лика Моего тощ и неуслышан».
Історія святкування Покрову Пресвятої Богородиці
Ми читаємо про встановлення свята в руському Пролозі ХІІ століття (давньоруський житійний збірник). «Се убо, егда слышах – помышлях; како страшное и милосердное видение и паче надеяния и заступления нашего, бысть без празднества… восхотех, да не без праздника останет Святый Покров Твой, Преблагая».
На Русі церкви в честь Покрову Божої Матері стали будувати в XII столітті. Одна з найдавніших і найкрасивіших Покрова на Нерлі. Її у 1165 році збудував святий князь Андрій Боголюбський. У той же час він встановив і саме свято.

(далі…)

Читати

27 вересня Православна Церква відзначає Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
У цей день православні християни згадують дві події. У 326 році в Єрусалимі був знайдений хрест, на якому розіп’яли Іісуса Христа. Сталося це близько гори Голгофи, де був розп’ятий Спаситель. І друга подія – повернення Животворящого Хреста з Персії, де він перебував у полоні. У VII столітті повернув його в Єрусалим грецький імператор Іраклій.
Обидві події об’єднувало те, що Хрест перед народом воздвигали, тобто піднімали. При цьому направляли його на всі сторони світу по черзі, щоб люди могли вклонитися йому і розділити один з одним радість знайдення святині.
Воздвиження Хреста Господнього – це двунадесяте свято.
Коли відзначається Воздвиження Хреста Господнього
Православна Церква згадує Воздвиження Хреста Господнього 27 вересня за новим стилем (14 вересня за старим стилем).
У цього свята є один день передсвята і сім днів післясвята. Передсвято – один або декілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитвослів’я, присвячені церковній події. Відповідно, післясвято – такі ж дні після свята.
Віддання свята – 4 жовтня. Віддання свята – останнього дня деяких важливих православних свят, що відзначається особливим богослужінням, більш торжестввенним, ніж у звичайні дні післясвята.
Що можна їсти в свято Воздвиження Хреста Господнього
У цей день у православних – строгий піст. Не можна їсти м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією.
Події Хрестовоздвиження
Опис подій Воздвиження Хреста Господнього, яке відбулося в IV столітті, ми знаходимо у деяких християнських істориків, наприклад, Євсевія і Феодорита.
У 326 році імператор Костянтин Великий вирішив неодмінно знайти втрачену святиню – Хрест Господній. Разом зі своєю матір’ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.
(далі…)

Читати

Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії  православна Церква відзначає 21 вересня . Це одне з двунадесятих православних свят.
Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.
Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.
Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).

Читати

28 серпня Церква святкує велике двунадесяте свято Успіння Пресвятої Богородиці. Успіння в смисловому перекладі з церковнослов’янської мови позначає «смерть, легка, як сон» або, власне кажучи, «засинання, сон». 

Чому ж православні християни святкують смерть своєї найбільшої Святої – Діви Марії і радіють при цьому?
Тому що насправді не смерть ми святкуємо, але перемогу Христа над смертю. І в цьому сенсі Успіння Пресвятої Богородиці – це продовження Воскресіння Христового – продовження Великодня. Спочатку Христос Воскрес. Як співається в тропарі Великодня «Христос воскрес з мертвих, смертю смерть поправ і сущим у гробах життя дарував». Спаситель воскрес і тим самим переміг пекло, диявола і смерть. І всім нам – і живим, і покійним – дарував життя.
Ми духовно воскресаємо у Христі, а покійні воскреснуть і тілесно перед Другим пришестям Христовим. Тому смерть – це тимчасове явище. Вона не назавжди. Розлука душі і тіла, а також розлука з нашими близькими покійними не вічна. Смерть буде зовсім скасована. І покійний воскресне з мертвих, як людина, яка заснула, прокинеться від сну. Ось звідки слово успіння!
І Пресвята Богородиця, так би мовити, – перша Небесна пташка, перша ластівка з людей. Але її смерть є возз’єднанням з улюбленим сином-Господом, який чекає її по той бік гробу і сприймає душу Пречистої, немов немовля люблячий батько. Успіння Пресвятої Богородиці – це приклад всім нам. І нас чекає така ж райська блаженна кончина, якщо ми тут, на землі, будемо прагнути до Господа і захочемо, щоб Він став центром нашого життя.
У тропарі Успіння Пресвятої Богородиці це ж і сказано: «У різдві дівицтво зберегла єси, в успінні світу не залишила єси, Богородице, преставилася єси до життя, Мати Життя, і молитвами Твоїми позбаляючи від смерті душі наші». Ми читаємо, що Діва Марія  не померла, але перейшла в життя вічне. Тому і в чині поховання православних християн так багато співається про життя нескінченне…

(далі…)

Читати

19 серпня за новим стилем (6 серпня за старим) Свята Православна Церква святкує День Преображення Господнього. Це свято встановлене в пам’ять Преображення Господа нашого Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор.
Історія свята: богослужбові тексти на честь Преображення створювали святі
Преображення Господнє вшановувалося християнами вже в IV столітті. Про це свідчать повчання прп. Єфрема Сирина та свт. Іоанна Златоуста. Існування свята в IV столітті вказує на те, що початок його має відноситись до попередніх трьох століть християнства.
З VII століття дійшло до нас слово на Преображення Господнє прп. Андрія Критського (635-680 рр.). В цьому слові термін «Преображення» розглядається не тільки в догматичному сенсі, а й у сенсі урочистого свята Церкви.
У VIII столітті прп. Іоанн Дамаскін і прп. Косма Маіумський склали ряд стихир і канони, якими Православна Церква прославляє подію свята і нині.
Євангельське оповідання: бесіда пророків з Месією
Про Преображення розповідається в трьох Євангеліях: від Матфея (17: 1-6), Марка (9: 1-8), Луки (9: 28-36).
Євангелісти оповідають, що Господь пророчо сказав: «… Істинно кажу вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9: 1). Через шість днів Він узяв трьох своїх найближчих учнів – Петра, Якова та Іоанна – і піднявся помолитися разом з ними на гору. Там під час молитви, як сказано в Євангелії від Матфея (17: 2-9), Він «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло».
І з’явилися перед ними старозавітні пророки – Мойсей та Ілія. Потім їх осінила світла хмара й вони почули з неї голос, який говорив: Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління; Його слухайте. Апостоли злякалися і впали на землю, а Іісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Встаньте й не бійтеся. Коли ж учні підняли свої очі, то нікого, крім Іісуса, не побачили.
Господь заборонив їм розповідати про те, що вони побачили до того часу, поки Син Людський не воскресне з мертвих.

(далі…)

Читати

Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.
Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього.
Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.
Потім, як йдеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.
На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. Через щирі молитви віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Продовжуючи цю святу звичку, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Крест хранитель всея вселенныя, / Крест красота Церкве, / Крест царей держава, / Крест верных утверждение, / Крест Ангелов слава и демонов язва».
Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (3-й тиждень Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня).
У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
(далі…)

Читати

У день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира та у День Хрещення Київської Русі Божественну Літургію (а напередодні ввечері — всеношне бдіння) у лаврському храмі прп. Агапіта Печерського звершив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.
Його Блаженству співслужили постійні члени Священного Синоду УПЦ: керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, голова Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, а також митрополити: Васильківський Іоасаф, Кіровоградський і Новомиргородський Миколай, Роменський і Буринський Тихон; архієпископи: Переяслав-Хмельницький Діонісій, Вишневський Спиридон; єпископи: Ірпінський Лавр, Бородянський Марк, Камінь-Каширський Афанасій, Бишівський Кирил, Ладанський Феодосій, Гостомельський Аркадій, Нововоронцовський Серафим, а також братія і гості обителі у священному сані на чолі з духівником Лаври архімандритом Антонієм.
Після читання Євангелія Блаженніший Митрополит Онуфрій звернувся до пастви з першосвятительським словом, нагадавши історію Хрещення Київської Русі рівноапостольним князем, якого народ назвав «Володимиром — Красним Сонечком» через духовну красу його душі завдяки добрим справам після його навернення до Православної віри.
«Святий рівноапостольний великий князь Володимир був прикладом того, як віра перетворює людину темну — на світлу, злу — на добру, лукаву — на щиру і люблячу. Будучи його духовними чадами і сродниками по плоті, ми маємо оберігати й зберігати, жити за тією вірою, яку прийняли від апостола Андрія Первозванного через князя Володимира. І тоді ми будемо спадкоємцями життя вічного у Христі Іісусі, Господі нашому!»
Після закінчення була прочитана молитва святому князю Володимиру, і всі молільники були окроплені святою водою.

Читати

Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна – це одне з великих свят. Великі свята по значущості йдуть після 12-ти двунадесятих свят. Різдво Іоанна Хрестителя відзначається 7 липня за новим стилем.
У цей день віруючі згадують, як в родині іудейського священика Захарії і його дружини Єлизавети народився майбутній пророк, який передбачить пришестя Месії – Іісуса Христа, а потім хрестить його в водах річки Йордан.
Історія життя Іоанна Предтечі
Іоанн Хреститель – найбільш шанований християнський святий після Богородиці. Іісус Христос говорив про нього: «Істинно кажу вам: з народжених жінками не було більшого за Іоанна Хрестителя» (Мф. 11:11).
Майбутній великий пророк народився в сім’ї праведних Захарії і Єлизавети. По материнській лінії Іоанн був родичем Іісуса Христа і народився на шість місяців раніше Нього.
Іоанн був останнім пророком серед безлічі праведників, які передбачали пришестя Месії, який звільнить народ Ізраїлю. Іоанна називають Предтечею і Хрестителем. Предтечею – тому що він прийшов перед Христом і проповідував народу Його пришестя. Хрестителем – тому що він хрестив Спасителя в Йордані.
Перш ніж почати свою проповідь, Іоанн багато років жив в пустелі – готувався до свого служіння постом і молитвою. Носив грубий одяг, харчувався одними медом і акридами (сараною). Коли йому виповнилося 30 років, Господь звелів йому вийти з пустелі і проповідувати пришестя Христа.
(далі…)

Читати

Про особливості святкування П’ятидесятниці: перші колінопреклонні молитви за 50 днів після Пасхи, прикрашання зеленню храмів та поминання спочилих у Троїцьку батьківську суботу.

Апостольське свято або День народження Церкви
Свято П’ятидесятниці або День Святої Трійці, яке ще називають Днем народження Церкви, був встановлений самими апостолами.
У цей день Святий Дух зійшов на учнів Христових і сповнив їх усіма благодатними духовними дарами – вони преобразилися, а Дух Святий став їхнім постійним натхненником і керівником. З цієї пори апостоли мужньо і безбоязно, з великою сміливістю почали проповідь про Христа розп’ятого і воскреслого з мертвих, а Церква Христова почала зростати та множитися спочатку серед іудеїв у Палестині, а потім і серед язичників у всьому світі – “аж до краю землі” (Діян. 1:8).
Учні Христові щорічно святкували день П’ятидесятниці та заповідали згадувати його всім християнам (1 Кор. 16,8; Діян. 20,16). Вже у Постановах Апостольських (кн. 5, гл. 20) є пряма заповідь святкувати Св. П’ятидесятницю: «Через десять днів після Вознесіння буває п’ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня), донині нехай буде великим святом. Бо в третю годину цього дня Господь Іісус послав дар Святого Духа».
Особливу урочистість П’ятидесятниці від перших часів християнства надавав звичай Древньої Церкви здійснювати в цей день хрещення оглашенних – тих, хто готуються стати її членами (звідси – спів на Літургії: «Елицы во Христа крестистеся…»). У IV столітті св. Василієм Великим були складені колінопреклонні молитви, що читаються на вечірні досі. У VIII столітті св. Іоанн Дамаскін та св. Косма Маіумській склали на честь свята багато піснеспівів, які і тепер співає Церква.
Вечірня в день П’ятидесятниці звершується відразу після Літургії для того, щоб народ у бдінні та побожному стані, не розходячись по домівках, був присутній за читанням на вечерні зазначених піднесених молитов св. Василя Великого (вперше здійснюваному з колінопреклонінням після дня Пасхи).
Традиція, яка об’єднує Завіти
З давніх часів зберігається звичай на свято П’ятидесятниці прикрашати храми і житла зеленню (гілками дерев), рослинами та квітами. Цього звичаю дотримуються ще з часів старозавітної Церкви на свято П’ятидесятниці (Лев. 23,10-17; Числ. 28,26). Очевидно, так була прибрана і Сіонська горниця, де Дух Святий у день П’ятидесятниці зійшов на апостолів. З того часу за звичаєм апостолів і християни прикрашають храми та будинки зеленими гілками і квітами. Ці прикраси нагадують також ту священну діброву, де патріарх Авраам удостоївся прийняти Триєдиного Бога під виглядом трьох мандрівників (Бут. 18:1).
Разом з тим, дерева та квіти природи, що вічно оновлюється, вказують на таємниче оновлення душ віруючих силою Святого Духа та послуговують нагадуванням і закликом до духовного оновлення й до життя у Христі, Господа і Спасителя нашого.
Поминання покійних – Троїцька батьківська субота
З часів Старого завіту субота (шабат) вважалася днем святкового спокою.
З настанням Нового Завіту субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному. Спаситель у своїй проповіді вчив: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф.11: 28), а апостол Павел писав у посланні до євреїв: «Тому для народу Божого ще лишається суботство. Бо хто ввйшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу.
Батьківська субота перед днем Пресвятої Трійці, називається вселенською. Звичай здійснювати поминання у цей день також сягає апостольських часів. Саме в цю суботу підноситься молитва за всіх людей, від віку спочилих у надії воскресіння та життя вічного, бо в день П’ятидесятниці зішестям Животворящого Пресвятого Духа у всій силі було явлене Царство Христове. Тому Церква напередодні цього свята молиться за всіх покійних своїх чад, щоб вони були зібрані в Небесному Царстві та сподобилися вічного благодатного життя.

Читати

Вознесіння Господнє — це одне з дванадцяти свят, присвячених ключовим подіям євангельської історії. Це перехідне свято: його дата залежить від дати святкування Великодня. Завжди святкується в четвер шостого тижня (седмиці), на сороковий день, після Великодня.  Вознесіння належить до числа так званих Господських свят, тобто тих, що стосуються Господа Ісуса Христа.
У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:
“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).
Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідченням того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

(далі…)

Читати