Про особливості святкування П’ятидесятниці: перші колінопреклонні молитви за 50 днів після Пасхи, прикрашання зеленню храмів та поминання спочилих у Троїцьку батьківську суботу.

Апостольське свято або День народження Церкви
Свято П’ятидесятниці або День Святої Трійці, яке ще називають Днем народження Церкви, був встановлений самими апостолами.
У цей день Святий Дух зійшов на учнів Христових і сповнив їх усіма благодатними духовними дарами – вони преобразилися, а Дух Святий став їхнім постійним натхненником і керівником. З цієї пори апостоли мужньо і безбоязно, з великою сміливістю почали проповідь про Христа розп’ятого і воскреслого з мертвих, а Церква Христова почала зростати та множитися спочатку серед іудеїв у Палестині, а потім і серед язичників у всьому світі – “аж до краю землі” (Діян. 1:8).
Учні Христові щорічно святкували день П’ятидесятниці та заповідали згадувати його всім християнам (1 Кор. 16,8; Діян. 20,16). Вже у Постановах Апостольських (кн. 5, гл. 20) є пряма заповідь святкувати Св. П’ятидесятницю: «Через десять днів після Вознесіння буває п’ятидесятий день від першого дня Господнього (Великодня), донині нехай буде великим святом. Бо в третю годину цього дня Господь Іісус послав дар Святого Духа».
Особливу урочистість П’ятидесятниці від перших часів християнства надавав звичай Древньої Церкви здійснювати в цей день хрещення оглашенних – тих, хто готуються стати її членами (звідси – спів на Літургії: «Елицы во Христа крестистеся…»). У IV столітті св. Василієм Великим були складені колінопреклонні молитви, що читаються на вечірні досі. У VIII столітті св. Іоанн Дамаскін та св. Косма Маіумській склали на честь свята багато піснеспівів, які і тепер співає Церква.
Вечірня в день П’ятидесятниці звершується відразу після Літургії для того, щоб народ у бдінні та побожному стані, не розходячись по домівках, був присутній за читанням на вечерні зазначених піднесених молитов св. Василя Великого (вперше здійснюваному з колінопреклонінням після дня Пасхи).
Традиція, яка об’єднує Завіти
З давніх часів зберігається звичай на свято П’ятидесятниці прикрашати храми і житла зеленню (гілками дерев), рослинами та квітами. Цього звичаю дотримуються ще з часів старозавітної Церкви на свято П’ятидесятниці (Лев. 23,10-17; Числ. 28,26). Очевидно, так була прибрана і Сіонська горниця, де Дух Святий у день П’ятидесятниці зійшов на апостолів. З того часу за звичаєм апостолів і християни прикрашають храми та будинки зеленими гілками і квітами. Ці прикраси нагадують також ту священну діброву, де патріарх Авраам удостоївся прийняти Триєдиного Бога під виглядом трьох мандрівників (Бут. 18:1).
Разом з тим, дерева та квіти природи, що вічно оновлюється, вказують на таємниче оновлення душ віруючих силою Святого Духа та послуговують нагадуванням і закликом до духовного оновлення й до життя у Христі, Господа і Спасителя нашого.
Поминання покійних – Троїцька батьківська субота
З часів Старого завіту субота (шабат) вважалася днем святкового спокою.
З настанням Нового Завіту субота з дня земного спокою стала символом радісного спокою в Царстві Небесному. Спаситель у своїй проповіді вчив: «Прийдіть до Мене всі струджені і обтяжені, і Я заспокою вас» (Мф.11: 28), а апостол Павел писав у посланні до євреїв: «Тому для народу Божого ще лишається суботство. Бо хто ввйшов до спокою Його, той і сам заспокоївся від діл своїх, як і Бог від Своїх» (Євр.4: 9-10). Звідси звичай, закріплений уставом Церкви, здійснювати спеціальні заупокійні служби в суботу.
Батьківська субота перед днем Пресвятої Трійці, називається вселенською. Звичай здійснювати поминання у цей день також сягає апостольських часів. Саме в цю суботу підноситься молитва за всіх людей, від віку спочилих у надії воскресіння та життя вічного, бо в день П’ятидесятниці зішестям Животворящого Пресвятого Духа у всій силі було явлене Царство Христове. Тому Церква напередодні цього свята молиться за всіх покійних своїх чад, щоб вони були зібрані в Небесному Царстві та сподобилися вічного благодатного життя.

Читати

Вознесіння Господнє — це одне з дванадцяти свят, присвячених ключовим подіям євангельської історії. Це перехідне свято: його дата залежить від дати святкування Великодня. Завжди святкується в четвер шостого тижня (седмиці), на сороковий день, після Великодня.  Вознесіння належить до числа так званих Господських свят, тобто тих, що стосуються Господа Ісуса Христа.
У цей день ми згадуємо події, що відбулися через сорок днів після того, як Ісус Христос був розіп’ятий на Хресті і Воскрес. У день Вознесіння Господь зібрав апостолів у Віфанії на горі Елеон. Христос благословив їх і — як був, у плоті — вознісся на небо. Вознесіння Господнє описано в Євангелії від Луки, Діяннях святих апостолів і, коротко, в закінченні Євангелія від Марка:
“И сiя́ рéкъ, зря́щымъ и́мъ взя́тся, и о́блакъ подъя́тъ егó от óчiю и́хъ.И егдá взирáюще бя́ху на нéбо, идýщу емý, и сé, мýжа двá стáста предъ ни́ми во одéжди бѣ́лѣ, я́же и рекóста: мýжiе Галилéйстiи, чтó стоитé зря́ще на нéбо? сéй Иисýсъ, вознесы́йся от вáсъ на небо, тáкожде прiи́детъ, и́мже о́бразомъ ви́дѣсте егó идýща на небо” (Діян. 1: 9-11).
Після подій Воскресіння Ісус Христос кілька разів являвся апостолам і проповідував Боже Царство. Це було не видіння, це був живий Учитель, з плоті і крові, свідченням того, що Спаситель справді воскрес із мертвих і, тим самим, переміг смерть. Явлення Христа були, свого роду, підготовкою до дня П’ятидесятниці — коли Дух Святий зійшов на них, щоб вони могли проповідувати Воскреслого Христа всьому світу. Але це буде пізніше — через кілька днів після Вознесіння, а поки — Господь кличе апостолів у передмістя Єрусалиму, Віфанію. Там, на горі Елеон, вони в останній раз бачать Христа у плоті. Піднявши руки, Він благословляє учнів і підноситься на небо.

(далі…)

Читати

Святий великомученик Георгій один з найбільш шанованих у християнстві святих. За переказами, він народився III століття у християнській родині в місті Бейрут, що знаходиться в Малій Азії.
Поступивши на військову службу, Георгій виділявся з-поміж інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяченачальника, він став улюбленцем імператора Діоклетіана. Діоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії відмираюче язичництво, він увійшов в історію як один з найжорстокіших гонителів християн.
Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищування християн, Георгій запалав співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів й прийшов до Діоклітіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Мова святого Георгія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн.
Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Георгій був ув’язнений, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але він мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі святого почали хитрувати в жорстокості. Вони били його воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині. Святий мученик все терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову Георгію. Так святий мученик відійшов до Христа в Нікомидії в 303 році.

(далі…)

Читати

Третю неділю Великоднього циклу названо в честь святих жінок-мироносиць.
Звичайні жінки – Христові учениці, вони невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть у ті хвилини, коли більшість апостолів просто розбіглися. І подія, що згадується у цей день, теж, на перший погляд, повсякденна – не встигнувши здійснити поховальний обряд над померлим Спасителем через суботу – час спокою – жінки на третю добу після Його Хресної смерті поспішили до гробу. З собою вони несли миро – дорогу ароматну олію – і йшли до могили помазати тіло Ісуса.
Чи вірили вони в те, що знову побачать Господа живим? Навряд. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом – зі стратою Христа ці тендітні жінки втратили сенс подальшого існування. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, кожен день спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі і змусила бігти до місця поховання Христа. Серце ніби говорило їм: «Поспішайте, і ви побачите те, що радикально змінить ваше життя, зробить його більш осмисленим і набагато глибшим, ніж раніше – в хвилини найбільшої радості».
Величезну чисту віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до могили, тільки тут згадавши, що вхід в поховальну печеру завалений важким валуном, то побачили, вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, вони заглянули всередину і побачили ангела, який сказав їм, що Той, Кого шукають мироносиці, Воскрес і чекає їх у Галілеї. Швидше за все, будь-хто на місці цих жінок зніяковів би, вирішивши, що все побачене – галюцинації і плід збудженої уяви.

(далі…)

Читати

П А С Х А Л Ь Н Е   П О С Л А Н Н Я
Предстоятеля
Української Православної Церкви
Блаженнішого Митрополита Київського
і всієї України
О Н У Ф Р І Я
архіпастирям, пастирям, чернецтву
і всім вірним чадам
Української Православної Церкви

Христос Воскрес!

Сердечно поздоровляю всіх Вас: боголюбиві архіпастирі і пастирі, благочестиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри, — з найвеличнішим нашим християнським Празником Преславного Воскресіння Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа!
Воскресіння Христове — це великославна, священна подія, через яку Бог повернув людству загублений Рай; це подія, через яку Божественна Любов зруйнувала пекло і відняла силу у смерті. Через Своє Воскресіння Христос Спаситель знову подарував людству втрачений дар вічного життя і блаженства.
Дивними і неосяжними для людського розуму стежками Божественна Любов одягає на Себе людську природу і приходить на землю, щоб перемогти вселюдську злобу і гріх.
Богочоловік Христос бере на Себе наші гріхи і як Людина волею розпинається за них на Хресті. На Хресті Христос Спаситель розриває рукописаніє людських согрішеній і звільнює людство від влади диявола, забирає людство від рук його. А коли Богочоловік Христос помер як Людина на Хресті й зійшов у пекло, то з людською душею Спасителя зійшло в пекло і Божество, Яке у Христі навіки поєдналось із людською природою. Божество Своєю блискавичністю знищило пекло (Воскр. троп. гл. 2). Божество воскресило людську природу Спасителя і вивело з пекла душі всіх праведних, що жили на землі вірою у Христа Грядущого.
Воскресіння Христове стало найвеличнішим тріумфом перемоги життя над смертю.
Слово про Христа Розп’ятого і Воскреслого пролунало по всьому світу. Святі Апостоли, щирі учні і послідовники Христа, які були свідками вчення, чудес, страждань і Воскресіння Христа, розійшлись по всьому світу, щоб сповістити і засвідчити про Світле і всепереможне Воскресіння свого великого Вчителя і  Господа, Який Своєю смертю нашу смерть поправ, а Своїм Воскресінням сущим у гробах життя дарував (Троп. Св. Пасхи). Слово про Воскреслого Христа було сильним і могутнім, воно преобразило світ; воно звільнило людство від страху, унинія і відчаю і огорнуло людські страждання, скорботи і біль теплом світлої надії. Слово про Воскреслого Христа навчило людей правильно вибудовувати своє земне життя — так, щоб у ньому панували Божественна воля, правда і любов.

(далі…)

Читати

Урочистий Вхід Господній в Єрусалим описують всі чотири євангелісти, це одне з головних подій останніх днів земного життя Іісуса Христа.
Вхід до Єрусалиму незадовго до іудейського свята Пасхи передував Його Страстям і був виконанням стародавніх пророцтв про пришестя у світ Спасителя.
«Осанна в вышних, благословен грядый во имя Господне». Такими вигуками мешканці Єрусалиму вітали входження Іісуса Христа в місто. Устеляючи Йому дорогу своїм одягом і пальмовим гіллям, народ вірив, що зустрічає довгоочікуваного Месію, визволителя ізраїльтян від влади римського кесаря.
Це свято називається ще Вербною неділею, тому що в цей день прийнято приходити в церкву на богослужіння з квітучими гілочками верби. Ми приносимо до церкви вербу в пам’ять про те, як колись єврейські діти принесли зелені пальмові гілки, зустрічаючи Спасителя світу і Бога, котрий урочисто в’їжджає в Єрусалим.

Читати

Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про  Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».

(далі…)

Читати

Цієї неділі православні входять у часовий простір Хрестопоклонного тижня — третьої неділі Великого посту, що знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці.
Кожен тиждень Великого посту – наче сходинка на шляху духовного вдосконалення.
У першу неділю ми святкували Торжество Православ’я – свято перемоги апостольського сповідання віри Христової у всій її повноті. «Образу Твоєму покланяємось, Благий» – співалося в церквах на знак того, що, вшановуючи рукописні образи Христові, ми вклоняємося Первообразу та визнаємо, що Бог воістину втілився задля нашого спасіння.
Друга неділя нагадувала нам про преподобних отців Києво-Печерських, які є для нас взірцем подвигу посту, та про нетварне Фаворське світло і святого Григорія Паламу, який задля того, щоб побачити це світло, не лише закликав кожного з нас до внутрішньої серцевої молитви, а й сам був великим подвижником.
Третя неділя Великого посту знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці та зветься Хрестопоклонною.
У релігійній літературі є гарне порівняння: наче прочанин, який втомився від довгої дороги, відпочиває під деревом, що розкинуло свої крони, так і православні, звершуючи духовну подорож до Великодня – Світлого Христового Воскресіння, знаходять в середині цього шляху «Древо Хресне», щоби під ним набратись сил для подальшого руху.
Слід відзначити, що літургічні особливості цієї неділі аналогічні особливостям дванадесятого свята Воздвиження Хреста Господнього. У цей день ми приходимо в храм вшанувати Хресні Страждання Господа, прославити Його Славне Воскресіння. Та для багатьох постає проблема: як не «проґавити» головний момент богослужіння, щоб поклонитися Хресту, на якому Господь звершив наше спасіння. Для когось Хрест – це символ жорстокої страти або один із релігійних артефактів.
(далі…)

Читати

Возлюблені во Христі чада Української Православної Церкви!
Божим благословенням, ми наблизились до початку Святого і Великого посту.
Великий піст є особливим сорокаденним періодом у житті всієї Церкви і кожної віруючої людини, який готує нас до гідної зустрічі Свята свят і Торжества з торжеств — Світлого Христового Воскресіння. Ми вступаємо на терени духовних подвигів і сугубих молитов для того, щоб, за словом святого апостола Павла, відкласти колишній спосіб життя старої людини, і зодягнутися в нову, створену за Богом, у праведності та святості істини (Єф. 4:22, 24).
   У прийдешні дні ми маємо стати кращими, очистивши себе від гріховної скверни. Ось тому Церква Христова особливим чином надихає і зміцнює нас на шляхах покаяння через велич і красу великопісного богослужіння. Великий піст — найсприятливіший час для участі у спасительному Таїнстві Причастя Тіла і Крові Христових. Від тягаря гріхів нас може очистити тільки Христос. Він є Джерелом натхнення для життя за настановами Святого Євангелія і Подателем сил для набуття віри непостидної та любові нелицемірної.
   Вже четвертий рік ми ступаємо на шлях великопісного преображення наших душ в умовах війни. Будемо прагнути, щоб цей піст став для всіх нас, дорогі брати і сестри, часом милосердя й милості: утрімо сльози плачущим, розрадимо скорботних, покриймо любов’ю всіх, хто цього потребує. Тоді зло, яке огорнуло хмарами мороку нашу Батьківщину, обов’язково розвіється сонцем переможної Божественної справедливості.
   Нехай Господь і Спаситель наш Іісус Христос — Подвигоположник спасіння людського — дарує всім нам подвигом добрим подвизатися, шлях посту завершити, віру нероздільну зберегти … стати переможцями гріха і без осуду досягти поклоніння Святому Воскресінню (молитва заамвонна на Літургії Передосвячених Дарів).
   У період Святого і Великого посту благословляється щоденно читати по одній главі зі Святого Письма та звершувати по сім поклонів з молитвою Отче наш за мир в Україні. Для більш цілісного духовного розуміння благословляємо прочитати за піст Євангеліє від Іоанна, три Соборні Послання святого апостола Іоанна Богослова й Апокаліпсис (Одкровення) святого Іоанна Богослова.

ОНУФРІЙ,
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

Читати

Що означає слово “стрітення”?
Питання, яке можна почути найчастіше з приводу Стрітення: «Так, добре, сьогодні Стрітення. А що це таке?”
Стрітення Господнє – одне з двунадесятих свят християнської Церкви, тобто головних свят церковного року. Це неперехідне свято, у нас воно відзначається 15 лютого.
У перекладі з церковнослов’янської «сърѣтение» – «зустріч». День Стрітення – точка в часі, у якій зустрілися Старий і Новий Заповіти. Стародавній світ і християнство. Сталося це завдяки людині, якій в Євангелії відведено особливе місце.
Очистительна жертва від Пречистої Діви
15 лютого ми згадуємо події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового.
У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язаних з народженням в сім’ї дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очистительну жертву. У неї входили однорічне ягня і голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило дві горлиці або два пташеняти голубиних.
По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Моісеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.
І ось, Марія і Йосип прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З сорокаденним Богонемовлям на руках вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали два голуби. Пречиста Діва вирішила принести жертву із смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Іісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття.  (далі…)

Читати