Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй проповіді в Неділю Торжества Православ’я закликав берегти чистоту Православної віри та бути християнами не тільки за назвою, а й за життям.
Архіпастир розповів про історію християнства до ухвалення Міланського едикту 313 року, після якого Церква перестала бути гнаною, про період, коли почали виникати єресі, й засудження їх на Вселенських Соборах. Він також пояснив, чому Церква звершує чин Торжества Православ’я саме у піст.
«Православна віра утвердилася тими людьми, які жили в пості і молитві. В постовій молитві люди пізнавали Бога, поєднували себе з Богом і утверджували святу Православну віру, доводили, що вона є правильна. Доводили не просто вченням, філософією, а своїм життям», – розповів Митрополит Онуфрій.
За його словом, святі на власному досвіді, виконуючи заповіді Божі, переконалися, що саме Православна віра правильна і спасительна.
Першосвятитель звернув увагу, чому так важливо правильно розуміти, Хто Такий Бог.
«Єресь – це неправильне вчення про Бога. Люди, далекі від Бога, говорять: «Яка різниця, Який був Спаситель? Чи Єдиносущний Отець, чи Подобосущний?» Їм важливо отримати від Бога блага для земного благополуччя. – сказав Його Блаженство. – Але людині, яка живе в Церкві, не байдуже. Вона знає, що неправильне вчення про Бога позбавляє можливості знайти Бога і з’єднатися з Ним. А значить, позбавляє можливості бути наслідником вічного життя і спасіння».
Берегти чистоту Православного вчення потрібно й для того, щоб на землі бути єдиними духом. «Якщо ми будемо духом єдині, то ніхто нас і тілесно не розділить», – сказав він.
Предстоятель побажав берегти чистоту Святої Православної віри та бути християнами не тільки за назвою, а й за життям.
«Життя згідно з Божественними заповітами робить людину подібною до свого Творця. Божественні заповіді – це ті закони, які дають людині можливість на своєму досвіді переконатися в істині своєї віри», – підсумував він.
Повчання на Богоявлення
Святитель Ігнатій (Брянчанінов)«Це є Син Мій Улюблений, Його слухайте» (Мф. 3:17; 17:5).
Такий був голос Предвічного Бога Отця до людей про Предвічного Бога Сина, коли Син, з волі Отця і діянням Духа, став Людиною від Діви та звершував спасіння загиблого людства. Браття! Будьмо слухняні Синові Божому, як того бажає від нас Бог, — і нехай спочине на нас Боже благовоління.
Може, хтось скаже: «І я хотів би послухати Сина Божого, але як досягнути цього, коли минуло вже близько двох тисяч років відтоді, як Господь наш Іісус Христос перебував на землі тілом і проповідував Своє всесвяте вчення?»
Досягнути того, щоб бути нам постійно з Христом, невпинно чути Його найсолодший голос і живитися Його животворчим ученням — дуже можливо і доступно: Господь Іісус Христос і досі перебуває з нами. Він перебуває з нами у Своєму святому Євангелії; перебуває з нами через святі церковні Таїнства; перебуває Своєю всюдисущістю і всемогутністю; перебуває вседостатньо, як і належить перебувати Неосяжному, Всесовершенному Богові.
Своє перебування з нами Господь явно доводить визволенням душ від гріховного полону, роздаванням дарів Святого Духа, численними знаменнями і чудесами.
Ті, хто бажають приступити до Господа і навіки з’єднатися з Ним у всеблаженному з’єднанні, повинні почати цю святу справу з найретельнішого вивчення Слова Божого, повинні почати з вивчення Євангелія, в якому сокритий Христос, з якого говорить і діє Христос. Слова Євангелія — «дух і життя» (пор. Ін. 6:63).
Вони тілесну людину перетворюють на духовну, і душу, умертвлену гріхом та житейською суєтою, оживотворяють.
Вони — «дух і життя»: стережися велике слово Духа пояснювати своїм розумом, що плазує по землі; стережися слово, сповнене страшної Божественної сили, тлумачити так, як воно легко може видатися мертвій душі твоїй, мертвому серцю твоєму, мертвому розумові твоєму. Слово, сказане Святим Духом, і пояснюється тільки Святим Духом.
(далее…)
7 січня Православна Церква урочисто відзначає Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
Різдво Христове належить до числа великих двунадесятих свят Православної Церкви і вважається одним з найбільших і найвеличніших свят християнства.
Про саму подію Різдва ми дізнаємося з головного першоджерела – Євангелія. Священна історія розповідає про те, що Різдво Ісуса Христа відбулося після заручення Преблагословенної Матері Його, Пречистої Діви Марії з Іосифом, чоловіком праведним і вже старим (бо йому було вісімдесят років). Пречиста Діва дана була йому, за свідченням святого Григорія Нісського і святого Єпіфанія Кіпрського під виглядом шлюбу, щоб він зберігав Її дівоцтво і піклувався про Неї.
Йосиф був уявним чоловіком Марії, а в дійсності хранителем посвяченої Богу дівочої чистоти Її і очевидцем Її непорочного життя. Тому що Господь захотів приховати від диявола таємницю Свого втілення від Пречистої Діви, і для цього Він покрив дівоцтво Матері Своєї подружжям, щоб ворог не знав, що це та Діва, про Яку передрік Ісая: «се, Дева во чреве примет» (Іс. 7:14). Ще до того, як Діва Марія стала жити у Йосифа, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого.
Коли Діві Марії підходив час народжувати, вишов наказ від кесаря Августа зробити перепис населення, і всі йшли записуватися у те місто, звідки походив його рід. Пішов і Іосиф із Галілеї, з міста Назарету, до Іудеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеємом, тому що він походив з дому й роду Давида, – записатись із Марією, зарученою з ним, яка була вагітна.
Коли праведний Йосиф та Діва Марія прибули до Віфлеєму, там вони не знайшли жодного вільного місця для ночівлі, тому їм довелося зупинитися в печері, призначеній для стійла, серед сіна й соломи, де і народився Ісус Христос.
У цей час на небі дивним світлом засіяла нова Віфлеємська зірка, яка сповістила про Різдво Месіїї-Христа мудреців. Місце й час народження Сина Божого на землі передбачили старозавітні пророки.
Від дня народження Спасителя світу починається відлік нового часу.
(далее…)
19 грудня – святителя Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця
Святитель Миколай – архієпископ Мир Лікійських, чудотворець, прославився як великий угодник Божий.
Він народився в місті Патар Лікійської області, на південному узбережжі Малоазійського півострова, був єдиним сином благочестивих Феофана і Нонни. Після народження сина батьки дали обітницю присвятити його Богові.
Плід довгих молитов до Господа бездітних батьків, ще немовлям святий Миколай являв оточуючим світло майбутньої своєї слави великого чудотворця. Мати його, Нонна, після пологів одразу зцілилася від нездужання. Новонароджене немовля ще під час хрещення простояло у купелі на ногах три години, віддаючи цим честь Пресвятій Трійці.
Маленьким дитям святий Миколай почав життя постницьке, у середу і п’ятницю їв молоко матері лише один раз, після вечірніх молитов батьків. Із дитячих років святий досяг успіху у вивченні Божественного Писання; вдень він не виходив із храму, а вночі молився і читав книги, створюючи в собі храм Святого Духа. Дядько його, Миколай, єпископ Патарський, радіючи духовним успіхам і благочестю племінника, поставив його у читця, а потім рукопоклав Миколая в сан священика, зробивши його своїм помічником і доручивши йому проповідь перед паствою. У служінні Господу юнак горів духом, а досвідченістю в питаннях віри був подібний старцю, чим викликав здивування і глибоку повагу віруючих.
Перебуваючи в безперервній молитві, пресвітер Миколай проявляв велике милосердя до вірян, приходячи на допомогу стражденним, і роздавав всі набуті статки убогим. Дізнавшись про гірку нужду і злидні одного колись заможного містянина, святий Миколай врятував його від великого гріха: маючи трьох дорослих дочок, зневірений батько замислив віддати їх на блуд, щоб урятувати сім’ю від голоду. Святитель, уболіваючи про грішника, вночі таємно кинув йому у вікно три мішечки із золотом і тим врятував усю сім’ю від падіння і духовної загибелі. Творячи милостиню, святитель Миколай завжди намагався зробити це таємно і приховати свої благодіяння.
Вирушаючи на поклоніння святим місцям Єрусалима, єпископ Патарський передав старшинство над паствою святому Миколаю, який виконував послух із старанністю і любов’ю. Коли єпископ повернувся, благословив святителя Миколая на подорож у Святу Землю. Дорогою святий передбачив наближення бурі, що загрожувала кораблю затопленням, бо побачив самого диявола, що ввійшов на судно. На прохання зневірених подорожніх він заспокоїв своєю молитвою морські хвилі. Його молитвами врятувався матрос, який впав із високої щогли.
4 ГРУДНЯ ВІРЯНИ УПЦ СВЯТКУЮТЬ ВВЕДЕННЯ У ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
Серед дванадесятих свят Введення в храм Пресвятої Богородиці – одне з найспокійніших: немає ніяких освячень, особливих обрядів і традицій. І в цьому вся краса цього свята.
Введення у храм Пресвятої Богородиці. Як це було?
Благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості і, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитина, то вони віддадуть Її на службу Богу в Єрусалимський храм. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У святих Іоакима і Анни народилась донька. За вказівкою ангела Божого їй дали ім’я Марія, що в перекладі з єврейської мови означає Господиня, Надія.
Коли Діві Марії виповнилось три роки, батьки вирішили виконати свою обітницю. Потрібно знати, що трирічний вік дитини – це вік, коли за єврейським законом дитину відлучають від грудного годування. Трирічна Марія, почувши про те, що Її віддадуть у храм на служіння, не тільки не злякалась розлуки з батьками, не тільки не плакала, а навіть з радістю підкорилась батьківській волі.
У супроводі батьків, родичів, ровесників-дівчаток з Назарету, з запаленими свічками в руках і співаючи псалми, Богоотроковицю Марію повели в храм Господній. Праведні Іоаким і Анна духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар – свою єдину Дитину.
Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитячих років до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. “Якби хтось запитав мене, – говорив блаженний Ієронім, – як проводила час юності Пресвята Діва, я відповів би: це відомо Самому Богові та Архангелу Гавриїлу, невідступному хранителю Її”.
Але у церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась у середовищі благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Для згадки Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимських храм Свята Церква з давніх часів установила урочисте святкування. Вказання на звершення свята у перші віки християнства знаходяться в передання палестинських християн, де йдеться про те, що свята цариця Єлена побудувала храм на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці.
Свято Введення – це блага звістка Бога до людського року, проповідь спасіння, обіцянка Христового пришестя. (далее…)
21 листопада – Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних
21 листопада православні християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних.Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних – неперехідне свято, яке в Православній Церкві відзначають 21 листопада за новим стилем (8 листопада – за старим).
Звершується воно у листопаді – дев’ятому місяці від березня (раніше з березня починався рік). Справа в тому, що, згідно з християнським богослов’я, існує дев’ять ангельських чинів. А восьмий день місяця (за старим стилем) – вказування на майбутній Собор всіх сил небесних, який відбудеться у день Страшного Суду. Святі отці називали Страшний Суд «днем восьмим».
Ангельські чини
Чини ангельські бувають трьох ієрархій. Вища – це Серафими, Херувими і Престоли. Ближче всіх Пресвятій Трійці предстоять шестикрилі Серафими (в перекладі «Полум’яніючі, Вогненні»). Середня – Господства, Сили і Влади. Нижча – Начала, Архангели і ангели.
Всі чини небесних сил називають ангелами. Ангел означає «вісник». Це відображає їх призначення – доносити до людей Божу волю, бути захисниками і вчителями людей. Архангел Михаїл стоїть над усіма дев’ятьма чинами і тому називається архистратигом.
Ми знаємо також імена інших архангелів: Гавриїл («сила Божа»), Рафаїл («лікування Боже»), Уріїл («світ Божий»), Селафіїл («молитвеник Божий»), Ієгудііл («славить Бога»), Варахиїл («благословення Боже»), Ієремиїл («піднесення до Бога»).
Архангел Михаїл
Архангел Михаїл в перекладі зі староєврейського означає «хто, як Бог» або трохи по-іншому, з питальною інтонацією – «хто, як Бог?». Його називають архистратигом, тому що він очолив небесне воїнство, яке повстало на відпалих від Бога ангелів і їхнього ватажка Денницю. Денницю ми знаємо також як Люцифера, що в перекладі означає «ранкова зірка». Цього ангела Господь наділив великими досконалостями, але за свою гординю і повстання проти Творця Денница був скинутий з Неба.
Про що моляться Архангелу Михаїлу
Згідно ієрархії чинів ангельських, Архангели благовіствують людям про Тайни Божі, відкривають нам Божу волю. Історично на Русі до Архангела Михаїла молилися про допомогу в позбавленні від скорботи, про заступництво державі, про порятунок і збереження Батьківщини. (далее…)
14 жовтня – свято Покрову Пресвятої Богородиці
14 жовтня, у день Покрову Божої Матері, православні християни згадують чудо, яке сталося в 910 році.
Повна назва свята — Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Згідно Передання, Богородиця з’явилася віруючим, які молилися у Влахернському храмі в Константинополі. Сталося це в 910 році. Божа Матір розкрила свій омофор (покривало для голови) над людьми, і це чудо стало знаком заступництва над людьми. У свята немає аналогів в інших гілках християнства.
Події Покрову Пресвятої Богородиці
Диво явлення Богородиці відбулося в середині Х століття. У Влахернській церкві в Константинополі зберігалися риза Богоматері, омофор (покривало для голови) і частина пояса. Ці святині в V столітті перенесли сюди з Палестини. Був недільний день, йшло всенічне бдіння. Серед парафіян був святий Андрій, Христа ради юродивий. У середині ночі, під час молитви, він побачив, як по небу йде Пресвята Богородиця. Вона була осяяна світлом, поруч з нею йшли Іоанн Предтеча, Іоанн Богослов, ангели й святі.
Святий Андрій побачив, як Божа Мати стала на коліна і почала зі слізьми молитися за християн. Потім підійшла до Престолу храму і продовжила молитися там. А потім — зняла з голови омофор і розпростерла його над людьми, що молилися. У цей момент сяйво йшло не тільки від Богородиці — покривало теж світилося «краще променів сонячних». Богородиця просила Господа Іісуса Христа прийняти молитви всіх людей: «Царю Небесный, – глаголаше в молитве на воздусе со Ангелы стоящая Всенепорочная Царица, – приими всякаго человека, молящегося к Тебе и призывающего Имя Мое на помощь, да не отыдет от Лика Моего тощ и неуслышан».
Історія святкування Покрову Пресвятої Богородиці
Ми читаємо про встановлення свята в руському Пролозі ХІІ століття (давньоруський житійний збірник). «Се убо, егда слышах – помышлях; како страшное и милосердное видение и паче надеяния и заступления нашего, бысть без празднества… восхотех, да не без праздника останет Святый Покров Твой, Преблагая».
На Русі церкви в честь Покрову Божої Матері стали будувати в XII столітті. Одна з найдавніших і найкрасивіших Покрова на Нерлі. Її у 1165 році збудував святий князь Андрій Боголюбський. У той же час він встановив і саме свято.
Віряни УПЦ святкують Воздвиження Хреста Господнього
27 вересня Православна Церква відзначає Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
У цей день православні християни згадують дві події. У 326 році в Єрусалимі був знайдений хрест, на якому розіп’яли Іісуса Христа. Сталося це близько гори Голгофи, де був розп’ятий Спаситель. І друга подія – повернення Животворящого Хреста з Персії, де він перебував у полоні. У VII столітті повернув його в Єрусалим грецький імператор Іраклій.
Обидві події об’єднувало те, що Хрест перед народом воздвигали, тобто піднімали. При цьому направляли його на всі сторони світу по черзі, щоб люди могли вклонитися йому і розділити один з одним радість знайдення святині.
Воздвиження Хреста Господнього – це двунадесяте свято.
Коли відзначається Воздвиження Хреста Господнього
Православна Церква згадує Воздвиження Хреста Господнього 27 вересня за новим стилем (14 вересня за старим стилем).
У цього свята є один день передсвята і сім днів післясвята. Передсвято – один або декілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитвослів’я, присвячені церковній події. Відповідно, післясвято – такі ж дні після свята.
Віддання свята – 4 жовтня. Віддання свята – останнього дня деяких важливих православних свят, що відзначається особливим богослужінням, більш торжестввенним, ніж у звичайні дні післясвята.
Що можна їсти в свято Воздвиження Хреста Господнього
У цей день у православних – строгий піст. Не можна їсти м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією.
Події Хрестовоздвиження
Опис подій Воздвиження Хреста Господнього, яке відбулося в IV столітті, ми знаходимо у деяких християнських істориків, наприклад, Євсевія і Феодорита.
У 326 році імператор Костянтин Великий вирішив неодмінно знайти втрачену святиню – Хрест Господній. Разом зі своєю матір’ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.
(далее…)
21 вересня православні християни вшановують Різдво Пресвятої Богородиці
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії православна Церква відзначає 21 вересня . Це одне з двунадесятих православних свят.
Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.
Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.
Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).
28 СЕРПНЯ ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УРОЧИСТО СВЯТКУЄ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
28 серпня Церква святкує велике двунадесяте свято Успіння Пресвятої Богородиці. Успіння в смисловому перекладі з церковнослов’янської мови позначає «смерть, легка, як сон» або, власне кажучи, «засинання, сон».
Чому ж православні християни святкують смерть своєї найбільшої Святої – Діви Марії і радіють при цьому?
Тому що насправді не смерть ми святкуємо, але перемогу Христа над смертю. І в цьому сенсі Успіння Пресвятої Богородиці – це продовження Воскресіння Христового – продовження Великодня. Спочатку Христос Воскрес. Як співається в тропарі Великодня «Христос воскрес з мертвих, смертю смерть поправ і сущим у гробах життя дарував». Спаситель воскрес і тим самим переміг пекло, диявола і смерть. І всім нам – і живим, і покійним – дарував життя.
Ми духовно воскресаємо у Христі, а покійні воскреснуть і тілесно перед Другим пришестям Христовим. Тому смерть – це тимчасове явище. Вона не назавжди. Розлука душі і тіла, а також розлука з нашими близькими покійними не вічна. Смерть буде зовсім скасована. І покійний воскресне з мертвих, як людина, яка заснула, прокинеться від сну. Ось звідки слово успіння!
І Пресвята Богородиця, так би мовити, – перша Небесна пташка, перша ластівка з людей. Але її смерть є возз’єднанням з улюбленим сином-Господом, який чекає її по той бік гробу і сприймає душу Пречистої, немов немовля люблячий батько. Успіння Пресвятої Богородиці – це приклад всім нам. І нас чекає така ж райська блаженна кончина, якщо ми тут, на землі, будемо прагнути до Господа і захочемо, щоб Він став центром нашого життя.
У тропарі Успіння Пресвятої Богородиці це ж і сказано: «У різдві дівицтво зберегла єси, в успінні світу не залишила єси, Богородице, преставилася єси до життя, Мати Життя, і молитвами Твоїми позбаляючи від смерті душі наші». Ми читаємо, що Діва Марія не померла, але перейшла в життя вічне. Тому і в чині поховання православних християн так багато співається про життя нескінченне…
Предстоятель возглавил престольный праздник храма в честь Благовещения Пресвятой Богородицы в Киеве
7 апреля 2024 года, в Неделю третью Великого поста, Крестопоклонную, и день праздника Благовещения Пресвятой Богородицы, Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий возглавил Божественную литургию в Благовещенском храме в районе Святошино г. Киева, сообщает Информационно-информационно. Предстоятелю сослужили викарии Киевской епархии епископ Вишневский Спиридон, епископ Ирпенский Лавр, епископ Бородянский Марк, духовенство собора и гости в сане. (далее…)
Митрополит Лука совершил чин Торжества Православия и пожелал сохранять верность Богу и Церкви
24 марта 2024 года, в неделю 1-ю Великого поста, духовенство и прихожане Запорожских храмов во главе с Правящим архиереем встретили чудотворную икону Божьей Матери «Страстная» и Крестным ходом проследовали в Свято-Покровский собор, где был совершен чин Торжества Православия.
Совершаемый в этот воскресный день Чин Торжества Православия, как сказал Его Высокопреосвященство, призван прежде всего напомнить нам о нашей вере и о преданности нашей Матери-Церкви.
(далее…)
Митрополит Агапит совершил Литургию в воскресенье о мытаре и фарисее
25 февраля 2024 года, в воскресенье о мытаре и фарисее, митрополит Могилев-Подольский и Шаргородский Агапит совершил Литургию в Георгиевском кафедральном соборе в г.Могилев-Подольский.
Высокопреосвященному владыке сослужило духовенство собора.
Чудотворная икона Божией Матери «Страстная»
Чудотворная икона Божией Матери «Страстная» пребывет в храме ИконыБожией матери «Страстная» в г. Черкассы, ул. Репина, 12/1 с 3 по 14 октября. Храм открыт ежедневно с 9-00 до 19-00.
pokrov.in.ua
Проповедь митрополита Арсения в день мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии (видео)
Обязательно нужно воспитывать себя жить в праведности. Об этом сказал митрополит Святогорский Арсений в проповеди в день памяти святых мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии, 30 сентября 2023 г., во время Литургии в Всехсвятском храме г. Святогорска.
Напомнив житие мучениц, владыка Арсений отметил: «Казалось бы, какую опасность для могучей Римской империи представляла вдова с тремя малолетними дочерьми? В чём было их преступление — в том, что они жили труженической, нравственной жизнью, а не так, как жило тогдашнее общество (под девизом “хлеба и зрелищ”, с блудом, растлением, работорговлей, принесением человеческих жертв, культом императора как нормами жизни)? На примере жития мучениц мы видим безумие языческого мира, на что человек, общество способны, пребывая в безбожии».
Он подчеркнул, что источник злобы, которая проявляется в безбожии, — враги нашего спасения, бесы. «Святые отцы говорят, что если человек грешит смертными грехами и не кается в них, то внутрь него входит бес и обымает весь его разум и чувства, — пояснил архиерей. — И человек, вроде, и живёт, но волю творит не свою, а врага, который в него вселился по причине его безбожия, отсутствия в его жизни такой живительной, оздоравливающей силы, как Божественная благодать. И тогда человек способен на всякое безумие, даже не понимая, что он творит».
Именно об этом состоянии Своих распинателей говорил Спаситель: «Отче, прости им, не ведают бо, что творят» (смотр. Лк. 23:34).
«И в наше время часто можно увидеть людей, которые совершают беззаконие и считают, что творят добро», — добавил владыка Арсений и призвал верующих хранить себя от подобного зла, от адской ненависти.
Как? «Через единение со Христом, жизнь в Его Святой Церкви, участие в церковных таинствах», — пояснил он.
По этой же причине — для хранения своей души от зла — нужно молиться, даже когда кажется, что молитва бесплодна. «Многие говорят: “Да что ж мы молимся-молимся, а Господь как будто нас не слышит! Зачем молиться?” Братия и сестры, нам надо молиться, чтобы остаться людьми в это время! Чтобы не потерять образ и подобие Божие. Вот для чего нам нужно молиться. А в остальном Господь Сам всё управит», — сказал архиерей.
«Святые мученицы, как мы читаем в житии, воспитывали свои души молитвою, милостынею и постом, — продолжил владыка Арсений. — И мы должны стараться по мере сил творить те или иные добрые дела, помогать друг другу, поддерживать друг друга добрым словом. Если есть какая добрая мысль — сказать её нужно. Если мысль смущающая душу (сплетни какие-то, клевета, злоба) — лучше промолчать. Не даром святые отцы говорят, что умный человек знает, когда молчать (но у него может что-то и вырваться на эмоциях), а мудрый, когда надо, молчит. Ведь подчас молчание — это тоже ответ».
Именно так — без злобы — пережила убийство своих дочерей святая мученица София. «В житии мы не встречаем такого, чтобы София, видя, как мучают и убивают дочерей, кричала какие-то проклятия. Она не могла их кричать — в её душе просто не было подобных слов. И на этот мир она смотрела здраво, понимая, что он временный и что существует мир вечный, в который каждый из нас перейдёт в своё время», — отметил архиерей.
Так же, не впуская в своё сердце ненависть, перенесли тяжелейшие испытания ХХ в. наши благочестивые предки. «Войны, не один голод, раскулачивание, объявление их врагами народа, разрушение храмов и монастырей… Что они только не пережили, но при этом не стали озлобленными, — сказал владыка наместник. — Почему? Потому что они жили с Богом. Ведь если живёшь с Богом, то соответственно и святые угодники за тебя молятся, и Ангел Хранитель рядом с тобой. И на все скорби, беды и страдания ты смотришь как на то, что приносит пользу твоей душе».
Он пояснил, что любые скорби, страдания, беды посылаются нам как духовная встряска. Для того, чтобы мы «пересмотрели свою жизнь, может, что-то в ней изменили, покаялись в том, в чём, может, и исповедовались, но до глубины не дошло, что занимаемся самоубийством». «Ведь если человек живёт в нераскаянном грехе, коснеет в нём, считая его нормой жизни, то человек, по сути, делается самоубийцей, лишая свою душу вечной жизни», — пояснил владыка Арсений.
Митрополит напомнил, что место своего пребывания после смерти — рай или ад — каждый выбирает сам своей жизнью здесь, «Бог каждому назначает место по его стремлению, его выбору».
«Но, братия и сестры, мы же Христовы и хотим со Христом быть! Мы должны понимать, что и зависть, и ропот, злоба, ненависть, клевета и пр. — чувства совсем не от Бога, и они не должны в нашей душе быть. Если что-то есть такое в нас, мы должны исторгать всё это из себя через святую исповедь и стараться исправляться. … Может, и не получится исправиться резко, может, духовное возрастание будет происходить потихоньку и незаметно для нас, но обязательно надо раскаяться в том, что не Божье, и стараться себя воспитывать жить в праведности», — призвал наместник Лавры.
Он также пояснил, какой должна быть подготовка ко Причастию. «Мы часто как-то по-фарисейски вычитываем правило ко Причастию, — отметил владыка Арсений. — Однозначно, его нужно читать и другие правила подготовки ко Причастию надо соблюдать, но в то же время мы не должны терять чувство присутствующего рядом живого Христа. Священник, когда причащается, частичку Тела Христова в руки берёт. В это время надо понять, что Господь в настоящий момент к тебе доверчив так, как к Симеону Богоприимцу, который взял на руки Богомладенца. Какой бы ты ни был, Господь в этот момент соединяется с тобой Своими Телом и Кровью, не сжигая тебя в пепел огнём Своего Божества, но тебя обожествляя. И приостанавливает всякий мятеж мыслей, чувств, даёт мир в душу твою. И дарует особое состояние после Причащения, когда ты осознаёшь себя грешником и в Любви Божьей, с Которой ты соединился, весь мир готов обнять, и все люди тебе родные, близкие».
Митрополит также подчеркнул, что единение с Богом — самое главное, чем мы живём на земле и что перейдёт с нами в вечное бытие, уготованное Богом.
«Дай Боже, нам, братия и сестры, в это время сохранить свою человечность, своё христианское звание и память о том, что всё в этом мире временно. … Дай Боже, братия и сестры, чтобы вера наша была не посрамлена, надежда крепкая была и любовь была нелицемерная. И всё это должна обымать премудрость христианская. А как говорят святые отцы, над умом стоит мудрость, над мудростью — премудрость, а над премудростью — святая простота, о которой Господь сказал: “Будьте как дети, ибо таковых есть Царство Небесное” (смотр. Мф. 18:3; 19:14). Будьте открыты, просты друг к другу, старайтесь по-доброму друг о друге говорить и думать и помогать друг другу, чем можете», — призвал митрополит Арсений.
Untitled
Когда при северном ветре лютом солнце скроется хотя на минуту за облаком, то сделается темновато и холодно. Так бывает и с душою христианскою по удалении от нее благодати Святаго Духа. По нерадению ее и по сокрытии Солнца праведного Христа, по лености и непричащению ею пречистого Тела и Крови Христовых становится и холодно и мрачно в душе. Так все связано в мире видимом и духовном законом причин и последствий, и потому должно тварям словесным, созданным по образу и подобию Божию, твердо держаться вблизи от мысленного Солнца Правды – Христа и осияваться Им непрестанно чрез веру и усердную молитву и чрез Причастие Его Божественных Таин.
#Иоанн_Кронштадтский
Празднование 120-летия Страстной иконы Божией матери
26 августа 2023 года в Свято-Покровской обители села Отченашевка (Комаргород) Могилёв-Подольской епархии прошло празднование 120-летия Страстной иконы Божией матери, написанной на святой горе Афон в 1903 году.
Праздничную Литургию возглавил митрополит Могилёв-Подольский и Шаргородский Агапит. Владыке сослужило духовенство епрахии и гости в священном сане. Гости прибывали в монастырь с рассвета. Множество людей почтили Юбилей Святыни Божией матери и шли Крестными Ходами из разных уголков страны. Торжественно был встречен крестный ход с Иконой Божией матери «Умиление».
Обращение управляющего делами Украинской Православной Церкви митрополита Бориспольского и Броварского Антония.
Дорогие братья и сестры! Мы верим в Промысл Божий, в частности в то, что через события истории действует Бог, Который ведет Свою Церковь и даже через искушения и испытания творит так, чтобы Его Церковь развивалась, а мы становились лучшими христианами. И в этот трудный период, который переживает наша Церковь, Господь хочет нам что-то сказать.
В эти непростые времена, когда у нас забирают храмы, когда нас выгоняют на улицу, оскорбляют священников и прихожан, важно понять для чего нам это попущено. На мой взгляд, Господь попускает, чтобы у нас забрали храмы, чтобы показать, что Его Церковь не в стенах.
Господь начал Свое служение с того, что собрал апостолов. У него не было постоянного места пребывания. Вспомним слова Спасителя: «Лисицы имеют норы и птицы небесные – гнезда, а Сын Человеческий не имеет, где приклонить голову».
Господь Иисус Христос не был постоянно в каком-то конкретном месте, а ходил в Иудею и проповедовал, общался с людьми. Полагаю, что через сегодняшние события в православной жизни Украины Господь хочет показать нам настоящее Христианство – в том виде, как оно зарождалось.
Раннее Христианство – это сообщество, община, объединение людей, а не стены – пусть и священные, но стены. Как бы ни было трудно мне это говорить, но мы не должны прикипать сейчас к стенам, хотя они для нас очень дороги, потому что это наши храмы, наши святыни, а должны помнить, что Бог не в рукотворных храмах живет.
Наступит время, когда, как говорил Господь в беседе с самарянкой, «будете поклоняться Отцу не на горе сей и не в Иерусалиме», но во всем мире в духе и истине. И вот сейчас мы, как никогда, должны понять эти слова.
Мы не имеем права предать чистоту Православной веры, каноническое устройство, церковное единство. Наверное, одна из причин того, почему Христианство неистребимо, состоит в том, что можно разрушить внешние структуры Церкви, например, храмы, можно отобрать их, но нельзя разрушить сообщества людей, объединенных верой во Христа, невозможно вырвать веру из сердец людей.
Сейчас, на мой взгляд, для нас, епископата и священников, всех священнослужителей, очень важно направить акценты нашего служения на служение людям. Следует быть с ними рядом, формировать сильные, дружные церковные общины, сосредоточиться на развитии активной общинной церковной жизни.
Христианство, прежде всего, – это сообщество, поэтому служение людям должно быть на первом месте. Если мы сохраним веру в сердцах наших людей, Господь вернет нам храмы.
Мы видим, что захваченные у нас храмы стоят пустыми или закрытыми, церковные дворы зарастают травой, люди туда не идут, потому что не чувствуют там Духа Божия. Когда в такой храм приходит настоящая община верующих, она вдыхает в него жизнь.
Вспоминаются времена, когда нашей Церкви после советского периода начали возвращать храмы – разрушенные, изуродованные, но люди их возродили, наполнили атмосферой молитвы, чистоты и красоты. Поэтому не сами стены ценны, а люди, которые эти храмы восстанавливают и дают им жизнь. Вот это важно.
То, что есть в наших сердцах, отражается в наших храмах, в нашей церковной архитектуре. Даже по внешнему виду храма мы можем понять кто там служит, как люди им пользуются, насколько его ценят.
Обращаюсь сегодня к пастырям и верным чадам нашей страждущей Церкви: защищайте свои храмы всеми возможными законными способами. Если же все законные методы будут исчерпаны и придется, к сожалению, покинуть храм, главное – не оставляйте людей!
Вспомните слова из Священного Писания: «Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой». Но главный упор делайте на людях. Идите к ним, будьте рядом с ними, перевязывайте их раны, плачьте и радуйтесь вместе с ними, будьте вместе со своей паствой.
Важны не стены, важны люди. А храмы нам Господь обязательно вернет!
