Серед дванадесятих свят Введення в храм Пресвятої Богородиці – одне з найспокійніших: немає ніяких освячень, особливих обрядів і традицій. І в цьому вся краса цього свята.
Введення у храм Пресвятої Богородиці. Як це було?
Благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості і, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитина, то вони віддадуть Її на службу Богу в Єрусалимський храм. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У святих Іоакима і Анни народилась донька. За вказівкою ангела Божого їй дали ім’я Марія, що в перекладі з єврейської мови означає Господиня, Надія.
Коли Діві Марії виповнилось три роки, батьки вирішили виконати свою обітницю. Потрібно знати, що трирічний вік дитини – це вік, коли за єврейським законом дитину відлучають від грудного годування. Трирічна Марія, почувши про те, що Її віддадуть у храм на служіння, не тільки не злякалась розлуки з батьками, не тільки не плакала, а навіть з радістю підкорилась батьківській волі.
У супроводі батьків, родичів, ровесників-дівчаток з Назарету, з запаленими свічками в руках і співаючи псалми, Богоотроковицю Марію повели в храм Господній. Праведні Іоаким і Анна духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар – свою єдину Дитину.
Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитячих років до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. “Якби хтось запитав мене, – говорив блаженний Ієронім, – як проводила час юності Пресвята Діва, я відповів би: це відомо Самому Богові та Архангелу Гавриїлу, невідступному хранителю Її”.
Але у церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась у середовищі благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Для згадки Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимських храм Свята Церква з давніх часів установила урочисте святкування. Вказання на звершення свята у перші віки християнства знаходяться в передання палестинських християн, де йдеться про те, що свята цариця Єлена побудувала храм на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці.
Свято Введення – це блага звістка Бога до людського року, проповідь спасіння, обіцянка Христового пришестя. (далее…)
21 листопада – Собор Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних
21 листопада православні християни святкують Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних.Собор Архістратига Михаїла та інших Небесних Сил безтілесних – неперехідне свято, яке в Православній Церкві відзначають 21 листопада за новим стилем (8 листопада – за старим).
Звершується воно у листопаді – дев’ятому місяці від березня (раніше з березня починався рік). Справа в тому, що, згідно з християнським богослов’я, існує дев’ять ангельських чинів. А восьмий день місяця (за старим стилем) – вказування на майбутній Собор всіх сил небесних, який відбудеться у день Страшного Суду. Святі отці називали Страшний Суд «днем восьмим».
Ангельські чини
Чини ангельські бувають трьох ієрархій. Вища – це Серафими, Херувими і Престоли. Ближче всіх Пресвятій Трійці предстоять шестикрилі Серафими (в перекладі «Полум’яніючі, Вогненні»). Середня – Господства, Сили і Влади. Нижча – Начала, Архангели і ангели.
Всі чини небесних сил називають ангелами. Ангел означає «вісник». Це відображає їх призначення – доносити до людей Божу волю, бути захисниками і вчителями людей. Архангел Михаїл стоїть над усіма дев’ятьма чинами і тому називається архистратигом.
Ми знаємо також імена інших архангелів: Гавриїл («сила Божа»), Рафаїл («лікування Боже»), Уріїл («світ Божий»), Селафіїл («молитвеник Божий»), Ієгудііл («славить Бога»), Варахиїл («благословення Боже»), Ієремиїл («піднесення до Бога»).
Архангел Михаїл
Архангел Михаїл в перекладі зі староєврейського означає «хто, як Бог» або трохи по-іншому, з питальною інтонацією – «хто, як Бог?». Його називають архистратигом, тому що він очолив небесне воїнство, яке повстало на відпалих від Бога ангелів і їхнього ватажка Денницю. Денницю ми знаємо також як Люцифера, що в перекладі означає «ранкова зірка». Цього ангела Господь наділив великими досконалостями, але за свою гординю і повстання проти Творця Денница був скинутий з Неба.
Про що моляться Архангелу Михаїлу
Згідно ієрархії чинів ангельських, Архангели благовіствують людям про Тайни Божі, відкривають нам Божу волю. Історично на Русі до Архангела Михаїла молилися про допомогу в позбавленні від скорботи, про заступництво державі, про порятунок і збереження Батьківщини. (далее…)
14 жовтня – свято Покрову Пресвятої Богородиці
14 жовтня, у день Покрову Божої Матері, православні християни згадують чудо, яке сталося в 910 році.
Повна назва свята — Покров Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії.
Згідно Передання, Богородиця з’явилася віруючим, які молилися у Влахернському храмі в Константинополі. Сталося це в 910 році. Божа Матір розкрила свій омофор (покривало для голови) над людьми, і це чудо стало знаком заступництва над людьми. У свята немає аналогів в інших гілках християнства.
Події Покрову Пресвятої Богородиці
Диво явлення Богородиці відбулося в середині Х століття. У Влахернській церкві в Константинополі зберігалися риза Богоматері, омофор (покривало для голови) і частина пояса. Ці святині в V столітті перенесли сюди з Палестини. Був недільний день, йшло всенічне бдіння. Серед парафіян був святий Андрій, Христа ради юродивий. У середині ночі, під час молитви, він побачив, як по небу йде Пресвята Богородиця. Вона була осяяна світлом, поруч з нею йшли Іоанн Предтеча, Іоанн Богослов, ангели й святі.
Святий Андрій побачив, як Божа Мати стала на коліна і почала зі слізьми молитися за християн. Потім підійшла до Престолу храму і продовжила молитися там. А потім — зняла з голови омофор і розпростерла його над людьми, що молилися. У цей момент сяйво йшло не тільки від Богородиці — покривало теж світилося «краще променів сонячних». Богородиця просила Господа Іісуса Христа прийняти молитви всіх людей: «Царю Небесный, – глаголаше в молитве на воздусе со Ангелы стоящая Всенепорочная Царица, – приими всякаго человека, молящегося к Тебе и призывающего Имя Мое на помощь, да не отыдет от Лика Моего тощ и неуслышан».
Історія святкування Покрову Пресвятої Богородиці
Ми читаємо про встановлення свята в руському Пролозі ХІІ століття (давньоруський житійний збірник). «Се убо, егда слышах – помышлях; како страшное и милосердное видение и паче надеяния и заступления нашего, бысть без празднества… восхотех, да не без праздника останет Святый Покров Твой, Преблагая».
На Русі церкви в честь Покрову Божої Матері стали будувати в XII столітті. Одна з найдавніших і найкрасивіших Покрова на Нерлі. Її у 1165 році збудував святий князь Андрій Боголюбський. У той же час він встановив і саме свято.
Віряни УПЦ святкують Воздвиження Хреста Господнього
27 вересня Православна Церква відзначає Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього.
У цей день православні християни згадують дві події. У 326 році в Єрусалимі був знайдений хрест, на якому розіп’яли Іісуса Христа. Сталося це близько гори Голгофи, де був розп’ятий Спаситель. І друга подія – повернення Животворящого Хреста з Персії, де він перебував у полоні. У VII столітті повернув його в Єрусалим грецький імператор Іраклій.
Обидві події об’єднувало те, що Хрест перед народом воздвигали, тобто піднімали. При цьому направляли його на всі сторони світу по черзі, щоб люди могли вклонитися йому і розділити один з одним радість знайдення святині.
Воздвиження Хреста Господнього – це двунадесяте свято.
Коли відзначається Воздвиження Хреста Господнього
Православна Церква згадує Воздвиження Хреста Господнього 27 вересня за новим стилем (14 вересня за старим стилем).
У цього свята є один день передсвята і сім днів післясвята. Передсвято – один або декілька днів перед великим святом, в богослужіння якого вже входять молитвослів’я, присвячені церковній події. Відповідно, післясвято – такі ж дні після свята.
Віддання свята – 4 жовтня. Віддання свята – останнього дня деяких важливих православних свят, що відзначається особливим богослужінням, більш торжестввенним, ніж у звичайні дні післясвята.
Що можна їсти в свято Воздвиження Хреста Господнього
У цей день у православних – строгий піст. Не можна їсти м’ясо, рибу, яйця і молочні продукти. Їжу можна приправляти тільки рослинною олією.
Події Хрестовоздвиження
Опис подій Воздвиження Хреста Господнього, яке відбулося в IV столітті, ми знаходимо у деяких християнських істориків, наприклад, Євсевія і Феодорита.
У 326 році імператор Костянтин Великий вирішив неодмінно знайти втрачену святиню – Хрест Господній. Разом зі своєю матір’ю, царицею Оленою, він вирушив у похід на Святу Землю.
(далее…)
21 вересня православні християни вшановують Різдво Пресвятої Богородиці
Різдво Пресвятої Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії православна Церква відзначає 21 вересня . Це одне з двунадесятих православних свят.
Двунадесяті свята догматично тісно пов’язані з подіями земного життя Господа Іісуса Христа і Богородиці і діляться на Господські (присвячені Господу Іісусу Христу) і Богородичні (присвячені Божій Матері). Різдво Богородиці — Богородичне свято.
Подія, яку ми святкуємо в цей день, не описана в Новому Завіті. Відомості про нього дійшли до нас з Церковного Передання, одного з джерел нашого віровчення, разом зі Священним Писанням.
Про Різдво Діви Марії розповідає Протоєвангеліє Іакова, яке було написано у II столітті. А відзначати свято як окремий святковий день стали в другій половині V століття. Про це ми, наприклад, читаємо у Константинопольського патріарха Прокла (439-446 роки) і в требнику (богослужбовій книзі) Папи Геласія (492-426 роки).
28 СЕРПНЯ ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА УРОЧИСТО СВЯТКУЄ УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
28 серпня Церква святкує велике двунадесяте свято Успіння Пресвятої Богородиці. Успіння в смисловому перекладі з церковнослов’янської мови позначає «смерть, легка, як сон» або, власне кажучи, «засинання, сон».
Чому ж православні християни святкують смерть своєї найбільшої Святої – Діви Марії і радіють при цьому?
Тому що насправді не смерть ми святкуємо, але перемогу Христа над смертю. І в цьому сенсі Успіння Пресвятої Богородиці – це продовження Воскресіння Христового – продовження Великодня. Спочатку Христос Воскрес. Як співається в тропарі Великодня «Христос воскрес з мертвих, смертю смерть поправ і сущим у гробах життя дарував». Спаситель воскрес і тим самим переміг пекло, диявола і смерть. І всім нам – і живим, і покійним – дарував життя.
Ми духовно воскресаємо у Христі, а покійні воскреснуть і тілесно перед Другим пришестям Христовим. Тому смерть – це тимчасове явище. Вона не назавжди. Розлука душі і тіла, а також розлука з нашими близькими покійними не вічна. Смерть буде зовсім скасована. І покійний воскресне з мертвих, як людина, яка заснула, прокинеться від сну. Ось звідки слово успіння!
І Пресвята Богородиця, так би мовити, – перша Небесна пташка, перша ластівка з людей. Але її смерть є возз’єднанням з улюбленим сином-Господом, який чекає її по той бік гробу і сприймає душу Пречистої, немов немовля люблячий батько. Успіння Пресвятої Богородиці – це приклад всім нам. І нас чекає така ж райська блаженна кончина, якщо ми тут, на землі, будемо прагнути до Господа і захочемо, щоб Він став центром нашого життя.
У тропарі Успіння Пресвятої Богородиці це ж і сказано: «У різдві дівицтво зберегла єси, в успінні світу не залишила єси, Богородице, преставилася єси до життя, Мати Життя, і молитвами Твоїми позбаляючи від смерті душі наші». Ми читаємо, що Діва Марія не померла, але перейшла в життя вічне. Тому і в чині поховання православних християн так багато співається про життя нескінченне…
19 серпня Церква святкує День Преображення Господнього
19 серпня за новим стилем (6 серпня за старим) Свята Православна Церква святкує День Преображення Господнього. Це свято встановлене в пам’ять Преображення Господа нашого Ісуса Христа перед учнями на горі Фавор.
Історія свята: богослужбові тексти на честь Преображення створювали святі
Преображення Господнє вшановувалося християнами вже в IV столітті. Про це свідчать повчання прп. Єфрема Сирина та свт. Іоанна Златоуста. Існування свята в IV столітті вказує на те, що початок його має відноситись до попередніх трьох століть християнства.
З VII століття дійшло до нас слово на Преображення Господнє прп. Андрія Критського (635-680 рр.). В цьому слові термін «Преображення» розглядається не тільки в догматичному сенсі, а й у сенсі урочистого свята Церкви.
У VIII столітті прп. Іоанн Дамаскін і прп. Косма Маіумський склали ряд стихир і канони, якими Православна Церква прославляє подію свята і нині.
Євангельське оповідання: бесіда пророків з Месією
Про Преображення розповідається в трьох Євангеліях: від Матфея (17: 1-6), Марка (9: 1-8), Луки (9: 28-36).
Євангелісти оповідають, що Господь пророчо сказав: «… Істинно кажу вам, що деякі з тих, які стоять тут, не зазнають смерті, як уже побачать Царство Боже, що прийшло в силі» (Мк. 9: 1). Через шість днів Він узяв трьох своїх найближчих учнів – Петра, Якова та Іоанна – і піднявся помолитися разом з ними на гору. Там під час молитви, як сказано в Євангелії від Матфея (17: 2-9), Він «преобразився перед ними: лице Його засяяло, як сонце, одежа ж Його стала білою, як світло».
І з’явилися перед ними старозавітні пророки – Мойсей та Ілія. Потім їх осінила світла хмара й вони почули з неї голос, який говорив: Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління; Його слухайте. Апостоли злякалися і впали на землю, а Іісус підійшов, доторкнувся до них і промовив: Встаньте й не бійтеся. Коли ж учні підняли свої очі, то нікого, крім Іісуса, не побачили.
Господь заборонив їм розповідати про те, що вони побачили до того часу, поки Син Людський не воскресне з мертвих.
14 серпня – Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього. Історія свята
Піст, присвячений приготуванню до свята Успіння Пресвятої Богородиці, починається 14-го (1-го за старим стилем) серпня святом Походження (винесення) Чесних Древ Животворящого Хреста Господнього.
Слово «походження» може дещо збивати з пантелику, тому що мова йде не про походження Хреста, на якому був розіп’ятий Спаситель, а про благочестивий звичай, що зародився в IX столітті — з першого дня серпня — місяця, який на півдні завжди був особливо щедрий на всілякі епідемії — урочисто виносити з царської скарбниці частину Хреста Господнього.
Як пам’ятаємо із передання Церкви, Хрест Господній одразу після віднайдення його царицею Єленою був розділений на дві частини, одну з яких залишили в Єрусалимі, а іншу відправили до Константинополя. Цю другу частину і покладали з великими урочистостями на престолі Софійського собору.
Потім, як йдеться в грецькому часослові 1897 року, впродовж першої половини серпня, аж до самого свята Успіння цю частину рятівного Древа носили Хресними ходами вулицями Константинополя, молячись про позбавлення від хвороб і пропонуючи для поклоніння людям.
На Русі свято з’явилося з поширенням Єрусалимського уставу в кінці XIV століття. У селах, де також відбувалося урочисте винесення хреста, навіть проходили Хресні ходи до водоймищ, відбувалися молебні та освячення води. Через щирі молитви віруючих Господь через Свою святиню багато разів зупиняв епідемії. Продовжуючи цю святу звичку, у цей день віряни освячують воду, мед, зілля (мак, соняшники, волошки та інші квіти) на духовну поживу, утіху й тілесну користь, молитовно вшановуючи Святий Хрест словами церковної служби: «Крест хранитель всея вселенныя, / Крест красота Церкве, / Крест царей держава, / Крест верных утверждение, / Крест Ангелов слава и демонов язва».
Тому цього дня в усіх православних храмах священики виносять з вівтаря напрестольний Хрест і служать водосвятний молебень, просячи в Бога милості, здоров’я і благословення для нашого народу.
Особливості богослужіння аналогічні особливостям служби Неділі Хрестопоклонної (3-й тиждень Великого посту) і Воздвиження Хреста Господнього (14 вересня).
У сучасній богослужбовій практиці Української Православної Церкви напередодні (тобто 13 серпня) увечері звершується вечірня й утреня служба. Перед вечірньою відбувається перенесення Хреста з жертовника на престол за чином, установленим для Хрестопоклонного Тижня. Якщо ж утреня відправляється зранку, то Хрест переноситься на престол після відпусту вечірної.
(далее…)
Священноархімандрит Лаври очолив урочистості на честь Хрещення Русі
У день пам’яті святого рівноапостольного великого князя Володимира та у День Хрещення Київської Русі Божественну Літургію (а напередодні ввечері — всеношне бдіння) у лаврському храмі прп. Агапіта Печерського звершив Предстоятель Української Православної Церкви Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій.
Його Блаженству співслужили постійні члени Священного Синоду УПЦ: керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, голова Інформаційно-просвітницького відділу УПЦ митрополит Ніжинський і Прилуцький Климент, а також митрополити: Васильківський Іоасаф, Кіровоградський і Новомиргородський Миколай, Роменський і Буринський Тихон; архієпископи: Переяслав-Хмельницький Діонісій, Вишневський Спиридон; єпископи: Ірпінський Лавр, Бородянський Марк, Камінь-Каширський Афанасій, Бишівський Кирил, Ладанський Феодосій, Гостомельський Аркадій, Нововоронцовський Серафим, а також братія і гості обителі у священному сані на чолі з духівником Лаври архімандритом Антонієм.
Після читання Євангелія Блаженніший Митрополит Онуфрій звернувся до пастви з першосвятительським словом, нагадавши історію Хрещення Київської Русі рівноапостольним князем, якого народ назвав «Володимиром — Красним Сонечком» через духовну красу його душі завдяки добрим справам після його навернення до Православної віри.
«Святий рівноапостольний великий князь Володимир був прикладом того, як віра перетворює людину темну — на світлу, злу — на добру, лукаву — на щиру і люблячу. Будучи його духовними чадами і сродниками по плоті, ми маємо оберігати й зберігати, жити за тією вірою, яку прийняли від апостола Андрія Первозванного через князя Володимира. І тоді ми будемо спадкоємцями життя вічного у Христі Іісусі, Господі нашому!»
Після закінчення була прочитана молитва святому князю Володимиру, і всі молільники були окроплені святою водою.
Різдво Іоанна Предтечі
Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоанна – це одне з великих свят. Великі свята по значущості йдуть після 12-ти двунадесятих свят. Різдво Іоанна Хрестителя відзначається 7 липня за новим стилем.
У цей день віруючі згадують, як в родині іудейського священика Захарії і його дружини Єлизавети народився майбутній пророк, який передбачить пришестя Месії – Іісуса Христа, а потім хрестить його в водах річки Йордан.
Історія життя Іоанна Предтечі
Іоанн Хреститель – найбільш шанований християнський святий після Богородиці. Іісус Христос говорив про нього: «Істинно кажу вам: з народжених жінками не було більшого за Іоанна Хрестителя» (Мф. 11:11).
Майбутній великий пророк народився в сім’ї праведних Захарії і Єлизавети. По материнській лінії Іоанн був родичем Іісуса Христа і народився на шість місяців раніше Нього.
Іоанн був останнім пророком серед безлічі праведників, які передбачали пришестя Месії, який звільнить народ Ізраїлю. Іоанна називають Предтечею і Хрестителем. Предтечею – тому що він прийшов перед Христом і проповідував народу Його пришестя. Хрестителем – тому що він хрестив Спасителя в Йордані.
Перш ніж почати свою проповідь, Іоанн багато років жив в пустелі – готувався до свого служіння постом і молитвою. Носив грубий одяг, харчувався одними медом і акридами (сараною). Коли йому виповнилося 30 років, Господь звелів йому вийти з пустелі і проповідувати пришестя Христа.
(далее…)
Предстоятель возглавил престольный праздник храма в честь Благовещения Пресвятой Богородицы в Киеве
7 апреля 2024 года, в Неделю третью Великого поста, Крестопоклонную, и день праздника Благовещения Пресвятой Богородицы, Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий возглавил Божественную литургию в Благовещенском храме в районе Святошино г. Киева, сообщает Информационно-информационно. Предстоятелю сослужили викарии Киевской епархии епископ Вишневский Спиридон, епископ Ирпенский Лавр, епископ Бородянский Марк, духовенство собора и гости в сане. (далее…)
Митрополит Лука совершил чин Торжества Православия и пожелал сохранять верность Богу и Церкви
24 марта 2024 года, в неделю 1-ю Великого поста, духовенство и прихожане Запорожских храмов во главе с Правящим архиереем встретили чудотворную икону Божьей Матери «Страстная» и Крестным ходом проследовали в Свято-Покровский собор, где был совершен чин Торжества Православия.
Совершаемый в этот воскресный день Чин Торжества Православия, как сказал Его Высокопреосвященство, призван прежде всего напомнить нам о нашей вере и о преданности нашей Матери-Церкви.
(далее…)
Митрополит Агапит совершил Литургию в воскресенье о мытаре и фарисее
25 февраля 2024 года, в воскресенье о мытаре и фарисее, митрополит Могилев-Подольский и Шаргородский Агапит совершил Литургию в Георгиевском кафедральном соборе в г.Могилев-Подольский.
Высокопреосвященному владыке сослужило духовенство собора.
Чудотворная икона Божией Матери «Страстная»
Чудотворная икона Божией Матери «Страстная» пребывет в храме ИконыБожией матери «Страстная» в г. Черкассы, ул. Репина, 12/1 с 3 по 14 октября. Храм открыт ежедневно с 9-00 до 19-00.
pokrov.in.ua
Проповедь митрополита Арсения в день мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии (видео)
Обязательно нужно воспитывать себя жить в праведности. Об этом сказал митрополит Святогорский Арсений в проповеди в день памяти святых мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии, 30 сентября 2023 г., во время Литургии в Всехсвятском храме г. Святогорска.
Напомнив житие мучениц, владыка Арсений отметил: «Казалось бы, какую опасность для могучей Римской империи представляла вдова с тремя малолетними дочерьми? В чём было их преступление — в том, что они жили труженической, нравственной жизнью, а не так, как жило тогдашнее общество (под девизом “хлеба и зрелищ”, с блудом, растлением, работорговлей, принесением человеческих жертв, культом императора как нормами жизни)? На примере жития мучениц мы видим безумие языческого мира, на что человек, общество способны, пребывая в безбожии».
Он подчеркнул, что источник злобы, которая проявляется в безбожии, — враги нашего спасения, бесы. «Святые отцы говорят, что если человек грешит смертными грехами и не кается в них, то внутрь него входит бес и обымает весь его разум и чувства, — пояснил архиерей. — И человек, вроде, и живёт, но волю творит не свою, а врага, который в него вселился по причине его безбожия, отсутствия в его жизни такой живительной, оздоравливающей силы, как Божественная благодать. И тогда человек способен на всякое безумие, даже не понимая, что он творит».
Именно об этом состоянии Своих распинателей говорил Спаситель: «Отче, прости им, не ведают бо, что творят» (смотр. Лк. 23:34).
«И в наше время часто можно увидеть людей, которые совершают беззаконие и считают, что творят добро», — добавил владыка Арсений и призвал верующих хранить себя от подобного зла, от адской ненависти.
Как? «Через единение со Христом, жизнь в Его Святой Церкви, участие в церковных таинствах», — пояснил он.
По этой же причине — для хранения своей души от зла — нужно молиться, даже когда кажется, что молитва бесплодна. «Многие говорят: “Да что ж мы молимся-молимся, а Господь как будто нас не слышит! Зачем молиться?” Братия и сестры, нам надо молиться, чтобы остаться людьми в это время! Чтобы не потерять образ и подобие Божие. Вот для чего нам нужно молиться. А в остальном Господь Сам всё управит», — сказал архиерей.
«Святые мученицы, как мы читаем в житии, воспитывали свои души молитвою, милостынею и постом, — продолжил владыка Арсений. — И мы должны стараться по мере сил творить те или иные добрые дела, помогать друг другу, поддерживать друг друга добрым словом. Если есть какая добрая мысль — сказать её нужно. Если мысль смущающая душу (сплетни какие-то, клевета, злоба) — лучше промолчать. Не даром святые отцы говорят, что умный человек знает, когда молчать (но у него может что-то и вырваться на эмоциях), а мудрый, когда надо, молчит. Ведь подчас молчание — это тоже ответ».
Именно так — без злобы — пережила убийство своих дочерей святая мученица София. «В житии мы не встречаем такого, чтобы София, видя, как мучают и убивают дочерей, кричала какие-то проклятия. Она не могла их кричать — в её душе просто не было подобных слов. И на этот мир она смотрела здраво, понимая, что он временный и что существует мир вечный, в который каждый из нас перейдёт в своё время», — отметил архиерей.
Так же, не впуская в своё сердце ненависть, перенесли тяжелейшие испытания ХХ в. наши благочестивые предки. «Войны, не один голод, раскулачивание, объявление их врагами народа, разрушение храмов и монастырей… Что они только не пережили, но при этом не стали озлобленными, — сказал владыка наместник. — Почему? Потому что они жили с Богом. Ведь если живёшь с Богом, то соответственно и святые угодники за тебя молятся, и Ангел Хранитель рядом с тобой. И на все скорби, беды и страдания ты смотришь как на то, что приносит пользу твоей душе».
Он пояснил, что любые скорби, страдания, беды посылаются нам как духовная встряска. Для того, чтобы мы «пересмотрели свою жизнь, может, что-то в ней изменили, покаялись в том, в чём, может, и исповедовались, но до глубины не дошло, что занимаемся самоубийством». «Ведь если человек живёт в нераскаянном грехе, коснеет в нём, считая его нормой жизни, то человек, по сути, делается самоубийцей, лишая свою душу вечной жизни», — пояснил владыка Арсений.
Митрополит напомнил, что место своего пребывания после смерти — рай или ад — каждый выбирает сам своей жизнью здесь, «Бог каждому назначает место по его стремлению, его выбору».
«Но, братия и сестры, мы же Христовы и хотим со Христом быть! Мы должны понимать, что и зависть, и ропот, злоба, ненависть, клевета и пр. — чувства совсем не от Бога, и они не должны в нашей душе быть. Если что-то есть такое в нас, мы должны исторгать всё это из себя через святую исповедь и стараться исправляться. … Может, и не получится исправиться резко, может, духовное возрастание будет происходить потихоньку и незаметно для нас, но обязательно надо раскаяться в том, что не Божье, и стараться себя воспитывать жить в праведности», — призвал наместник Лавры.
Он также пояснил, какой должна быть подготовка ко Причастию. «Мы часто как-то по-фарисейски вычитываем правило ко Причастию, — отметил владыка Арсений. — Однозначно, его нужно читать и другие правила подготовки ко Причастию надо соблюдать, но в то же время мы не должны терять чувство присутствующего рядом живого Христа. Священник, когда причащается, частичку Тела Христова в руки берёт. В это время надо понять, что Господь в настоящий момент к тебе доверчив так, как к Симеону Богоприимцу, который взял на руки Богомладенца. Какой бы ты ни был, Господь в этот момент соединяется с тобой Своими Телом и Кровью, не сжигая тебя в пепел огнём Своего Божества, но тебя обожествляя. И приостанавливает всякий мятеж мыслей, чувств, даёт мир в душу твою. И дарует особое состояние после Причащения, когда ты осознаёшь себя грешником и в Любви Божьей, с Которой ты соединился, весь мир готов обнять, и все люди тебе родные, близкие».
Митрополит также подчеркнул, что единение с Богом — самое главное, чем мы живём на земле и что перейдёт с нами в вечное бытие, уготованное Богом.
«Дай Боже, нам, братия и сестры, в это время сохранить свою человечность, своё христианское звание и память о том, что всё в этом мире временно. … Дай Боже, братия и сестры, чтобы вера наша была не посрамлена, надежда крепкая была и любовь была нелицемерная. И всё это должна обымать премудрость христианская. А как говорят святые отцы, над умом стоит мудрость, над мудростью — премудрость, а над премудростью — святая простота, о которой Господь сказал: “Будьте как дети, ибо таковых есть Царство Небесное” (смотр. Мф. 18:3; 19:14). Будьте открыты, просты друг к другу, старайтесь по-доброму друг о друге говорить и думать и помогать друг другу, чем можете», — призвал митрополит Арсений.
Untitled
Когда при северном ветре лютом солнце скроется хотя на минуту за облаком, то сделается темновато и холодно. Так бывает и с душою христианскою по удалении от нее благодати Святаго Духа. По нерадению ее и по сокрытии Солнца праведного Христа, по лености и непричащению ею пречистого Тела и Крови Христовых становится и холодно и мрачно в душе. Так все связано в мире видимом и духовном законом причин и последствий, и потому должно тварям словесным, созданным по образу и подобию Божию, твердо держаться вблизи от мысленного Солнца Правды – Христа и осияваться Им непрестанно чрез веру и усердную молитву и чрез Причастие Его Божественных Таин.
#Иоанн_Кронштадтский
Празднование 120-летия Страстной иконы Божией матери
26 августа 2023 года в Свято-Покровской обители села Отченашевка (Комаргород) Могилёв-Подольской епархии прошло празднование 120-летия Страстной иконы Божией матери, написанной на святой горе Афон в 1903 году.
Праздничную Литургию возглавил митрополит Могилёв-Подольский и Шаргородский Агапит. Владыке сослужило духовенство епрахии и гости в священном сане. Гости прибывали в монастырь с рассвета. Множество людей почтили Юбилей Святыни Божией матери и шли Крестными Ходами из разных уголков страны. Торжественно был встречен крестный ход с Иконой Божией матери «Умиление».
Обращение управляющего делами Украинской Православной Церкви митрополита Бориспольского и Броварского Антония.
Дорогие братья и сестры! Мы верим в Промысл Божий, в частности в то, что через события истории действует Бог, Который ведет Свою Церковь и даже через искушения и испытания творит так, чтобы Его Церковь развивалась, а мы становились лучшими христианами. И в этот трудный период, который переживает наша Церковь, Господь хочет нам что-то сказать.
В эти непростые времена, когда у нас забирают храмы, когда нас выгоняют на улицу, оскорбляют священников и прихожан, важно понять для чего нам это попущено. На мой взгляд, Господь попускает, чтобы у нас забрали храмы, чтобы показать, что Его Церковь не в стенах.
Господь начал Свое служение с того, что собрал апостолов. У него не было постоянного места пребывания. Вспомним слова Спасителя: «Лисицы имеют норы и птицы небесные – гнезда, а Сын Человеческий не имеет, где приклонить голову».
Господь Иисус Христос не был постоянно в каком-то конкретном месте, а ходил в Иудею и проповедовал, общался с людьми. Полагаю, что через сегодняшние события в православной жизни Украины Господь хочет показать нам настоящее Христианство – в том виде, как оно зарождалось.
Раннее Христианство – это сообщество, община, объединение людей, а не стены – пусть и священные, но стены. Как бы ни было трудно мне это говорить, но мы не должны прикипать сейчас к стенам, хотя они для нас очень дороги, потому что это наши храмы, наши святыни, а должны помнить, что Бог не в рукотворных храмах живет.
Наступит время, когда, как говорил Господь в беседе с самарянкой, «будете поклоняться Отцу не на горе сей и не в Иерусалиме», но во всем мире в духе и истине. И вот сейчас мы, как никогда, должны понять эти слова.
Мы не имеем права предать чистоту Православной веры, каноническое устройство, церковное единство. Наверное, одна из причин того, почему Христианство неистребимо, состоит в том, что можно разрушить внешние структуры Церкви, например, храмы, можно отобрать их, но нельзя разрушить сообщества людей, объединенных верой во Христа, невозможно вырвать веру из сердец людей.
Сейчас, на мой взгляд, для нас, епископата и священников, всех священнослужителей, очень важно направить акценты нашего служения на служение людям. Следует быть с ними рядом, формировать сильные, дружные церковные общины, сосредоточиться на развитии активной общинной церковной жизни.
Христианство, прежде всего, – это сообщество, поэтому служение людям должно быть на первом месте. Если мы сохраним веру в сердцах наших людей, Господь вернет нам храмы.
Мы видим, что захваченные у нас храмы стоят пустыми или закрытыми, церковные дворы зарастают травой, люди туда не идут, потому что не чувствуют там Духа Божия. Когда в такой храм приходит настоящая община верующих, она вдыхает в него жизнь.
Вспоминаются времена, когда нашей Церкви после советского периода начали возвращать храмы – разрушенные, изуродованные, но люди их возродили, наполнили атмосферой молитвы, чистоты и красоты. Поэтому не сами стены ценны, а люди, которые эти храмы восстанавливают и дают им жизнь. Вот это важно.
То, что есть в наших сердцах, отражается в наших храмах, в нашей церковной архитектуре. Даже по внешнему виду храма мы можем понять кто там служит, как люди им пользуются, насколько его ценят.
Обращаюсь сегодня к пастырям и верным чадам нашей страждущей Церкви: защищайте свои храмы всеми возможными законными способами. Если же все законные методы будут исчерпаны и придется, к сожалению, покинуть храм, главное – не оставляйте людей!
Вспомните слова из Священного Писания: «Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой». Но главный упор делайте на людях. Идите к ним, будьте рядом с ними, перевязывайте их раны, плачьте и радуйтесь вместе с ними, будьте вместе со своей паствой.
Важны не стены, важны люди. А храмы нам Господь обязательно вернет!
