Святий великомученик Георгій один з найбільш шанованих у християнстві святих. За переказами, він народився III століття у християнській родині в місті Бейрут, що знаходиться в Малій Азії.
Поступивши на військову службу, Георгій виділявся з-поміж інших воїнів своїм розумом, хоробрістю, фізичною силою, військовою поставою та красою. Досягнувши незабаром звання тисяченачальника, він став улюбленцем імператора Діоклетіана. Діоклетіан був талановитим правителем, але фанатичним прихильником римських богів. Поставивши собі за мету відродити в Римській імперії відмираюче язичництво, він увійшов в історію як один з найжорстокіших гонителів християн.
Почувши одного разу на суді нелюдський вирок про винищування християн, Георгій запалав співчуттям до них. Передбачаючи, що його теж очікують страждання, Георгій роздав своє майно бідним, відпустив на волю своїх рабів й прийшов до Діоклітіана і, оголосивши себе християнином, викрив його в жорстокості та несправедливості. Мова святого Георгія була сповнена сильних і переконливих заперечень проти імператорського наказу переслідувати християн.
Після безрезультатних умовлянь відректися від Христа імператор наказав піддати святого різним мукам. Георгій був ув’язнений, де його поклали спиною на землю, ноги уклали в колодки, а на груди поклали важкий камінь. Але він мужньо переносив страждання і прославляв Господа. Тоді мучителі святого почали хитрувати в жорстокості. Вони били його воловими жилами, колесували, кидали в негашене вапно, примушували бігти в чоботях з гострими цвяхами всередині. Святий мученик все терпляче переносив. Зрештою імператор наказав відрубати мечем голову Георгію. Так святий мученик відійшов до Христа в Нікомидії в 303 році.
3-тя неділя після Пасхи – жінок-мироносиць: що необхідно знати про цей день
Третю неділю Великоднього циклу названо в честь святих жінок-мироносиць.
Звичайні жінки – Христові учениці, вони невідступно йшли за своїм Учителем і не залишили Його навіть у ті хвилини, коли більшість апостолів просто розбіглися. І подія, що згадується у цей день, теж, на перший погляд, повсякденна – не встигнувши здійснити поховальний обряд над померлим Спасителем через суботу – час спокою – жінки на третю добу після Його Хресної смерті поспішили до гробу. З собою вони несли миро – дорогу ароматну олію – і йшли до могили помазати тіло Ісуса.
Чи вірили вони в те, що знову побачать Господа живим? Навряд. Як і для інших учнів, арешт, розп’яття і смерть Спасителя були для них своєрідним фіналом – зі стратою Христа ці тендітні жінки втратили сенс подальшого існування. Звичайно, вони продовжували жити заради своїх сімей, але жити так, як раніше, повноцінно, кожен день спілкуючись із Учителем, вже було неможливо. І все ж любов – безумовна і безмежна – підняла мироносиць серед ночі і змусила бігти до місця поховання Христа. Серце ніби говорило їм: «Поспішайте, і ви побачите те, що радикально змінить ваше життя, зробить його більш осмисленим і набагато глибшим, ніж раніше – в хвилини найбільшої радості».
Величезну чисту віру святих жінок було винагороджено. Коли вони наблизилися до могили, тільки тут згадавши, що вхід в поховальну печеру завалений важким валуном, то побачили, вхід відкрито. Ледве долаючи несподіване заціпеніння, вони заглянули всередину і побачили ангела, який сказав їм, що Той, Кого шукають мироносиці, Воскрес і чекає їх у Галілеї. Швидше за все, будь-хто на місці цих жінок зніяковів би, вирішивши, що все побачене – галюцинації і плід збудженої уяви.
Пасхальне послання Блаженнішого Митрополита Онуфрія
П А С Х А Л Ь Н Е П О С Л А Н Н Я
Предстоятеля
Української Православної Церкви
Блаженнішого Митрополита Київського
і всієї України
О Н У Ф Р І Я
архіпастирям, пастирям, чернецтву
і всім вірним чадам
Української Православної Церкви
Христос Воскрес!
Сердечно поздоровляю всіх Вас: боголюбиві архіпастирі і пастирі, благочестиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри, — з найвеличнішим нашим християнським Празником Преславного Воскресіння Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа!
Воскресіння Христове — це великославна, священна подія, через яку Бог повернув людству загублений Рай; це подія, через яку Божественна Любов зруйнувала пекло і відняла силу у смерті. Через Своє Воскресіння Христос Спаситель знову подарував людству втрачений дар вічного життя і блаженства.
Дивними і неосяжними для людського розуму стежками Божественна Любов одягає на Себе людську природу і приходить на землю, щоб перемогти вселюдську злобу і гріх.
Богочоловік Христос бере на Себе наші гріхи і як Людина волею розпинається за них на Хресті. На Хресті Христос Спаситель розриває рукописаніє людських согрішеній і звільнює людство від влади диявола, забирає людство від рук його. А коли Богочоловік Христос помер як Людина на Хресті й зійшов у пекло, то з людською душею Спасителя зійшло в пекло і Божество, Яке у Христі навіки поєдналось із людською природою. Божество Своєю блискавичністю знищило пекло (Воскр. троп. гл. 2). Божество воскресило людську природу Спасителя і вивело з пекла душі всіх праведних, що жили на землі вірою у Христа Грядущого.
Воскресіння Христове стало найвеличнішим тріумфом перемоги життя над смертю.
Слово про Христа Розп’ятого і Воскреслого пролунало по всьому світу. Святі Апостоли, щирі учні і послідовники Христа, які були свідками вчення, чудес, страждань і Воскресіння Христа, розійшлись по всьому світу, щоб сповістити і засвідчити про Світле і всепереможне Воскресіння свого великого Вчителя і Господа, Який Своєю смертю нашу смерть поправ, а Своїм Воскресінням сущим у гробах життя дарував (Троп. Св. Пасхи). Слово про Воскреслого Христа було сильним і могутнім, воно преобразило світ; воно звільнило людство від страху, унинія і відчаю і огорнуло людські страждання, скорботи і біль теплом світлої надії. Слово про Воскреслого Христа навчило людей правильно вибудовувати своє земне життя — так, щоб у ньому панували Божественна воля, правда і любов.
Вхід Господній до Єрусалиму: зміст і символіка свята
Урочистий Вхід Господній в Єрусалим описують всі чотири євангелісти, це одне з головних подій останніх днів земного життя Іісуса Христа.
Вхід до Єрусалиму незадовго до іудейського свята Пасхи передував Його Страстям і був виконанням стародавніх пророцтв про пришестя у світ Спасителя.
«Осанна в вышних, благословен грядый во имя Господне». Такими вигуками мешканці Єрусалиму вітали входження Іісуса Христа в місто. Устеляючи Йому дорогу своїм одягом і пальмовим гіллям, народ вірив, що зустрічає довгоочікуваного Месію, визволителя ізраїльтян від влади римського кесаря.
Це свято називається ще Вербною неділею, тому що в цей день прийнято приходити в церкву на богослужіння з квітучими гілочками верби. Ми приносимо до церкви вербу в пам’ять про те, як колись єврейські діти принесли зелені пальмові гілки, зустрічаючи Спасителя світу і Бога, котрий урочисто в’їжджає в Єрусалим.
7 квітня Церква святкує день Благовіщення Пресвятої Богородиці — одне з 12 головних (дванадесятих) свят у православному календарі.
Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».
“Хресту Твоєму поклоняємось Владико…”. Третя неділя Великого посту – Хрестопоклонна
Цієї неділі православні входять у часовий простір Хрестопоклонного тижня — третьої неділі Великого посту, що знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці.
Кожен тиждень Великого посту – наче сходинка на шляху духовного вдосконалення.
У першу неділю ми святкували Торжество Православ’я – свято перемоги апостольського сповідання віри Христової у всій її повноті. «Образу Твоєму покланяємось, Благий» – співалося в церквах на знак того, що, вшановуючи рукописні образи Христові, ми вклоняємося Первообразу та визнаємо, що Бог воістину втілився задля нашого спасіння.
Друга неділя нагадувала нам про преподобних отців Києво-Печерських, які є для нас взірцем подвигу посту, та про нетварне Фаворське світло і святого Григорія Паламу, який задля того, щоб побачити це світло, не лише закликав кожного з нас до внутрішньої серцевої молитви, а й сам був великим подвижником.
Третя неділя Великого посту знаменує собою середину Святої Чотиридесятниці та зветься Хрестопоклонною.
У релігійній літературі є гарне порівняння: наче прочанин, який втомився від довгої дороги, відпочиває під деревом, що розкинуло свої крони, так і православні, звершуючи духовну подорож до Великодня – Світлого Христового Воскресіння, знаходять в середині цього шляху «Древо Хресне», щоби під ним набратись сил для подальшого руху.
Слід відзначити, що літургічні особливості цієї неділі аналогічні особливостям дванадесятого свята Воздвиження Хреста Господнього. У цей день ми приходимо в храм вшанувати Хресні Страждання Господа, прославити Його Славне Воскресіння. Та для багатьох постає проблема: як не «проґавити» головний момент богослужіння, щоб поклонитися Хресту, на якому Господь звершив наше спасіння. Для когось Хрест – це символ жорстокої страти або один із релігійних артефактів.
(далее…)
Благословення Блаженнішого Митрополита Онуфрія на Великий піст
Возлюблені во Христі чада Української Православної Церкви!
Божим благословенням, ми наблизились до початку Святого і Великого посту.
Великий піст є особливим сорокаденним періодом у житті всієї Церкви і кожної віруючої людини, який готує нас до гідної зустрічі Свята свят і Торжества з торжеств — Світлого Христового Воскресіння. Ми вступаємо на терени духовних подвигів і сугубих молитов для того, щоб, за словом святого апостола Павла, відкласти колишній спосіб життя старої людини, і зодягнутися в нову, створену за Богом, у праведності та святості істини (Єф. 4:22, 24).
У прийдешні дні ми маємо стати кращими, очистивши себе від гріховної скверни. Ось тому Церква Христова особливим чином надихає і зміцнює нас на шляхах покаяння через велич і красу великопісного богослужіння. Великий піст — найсприятливіший час для участі у спасительному Таїнстві Причастя Тіла і Крові Христових. Від тягаря гріхів нас може очистити тільки Христос. Він є Джерелом натхнення для життя за настановами Святого Євангелія і Подателем сил для набуття віри непостидної та любові нелицемірної.
Вже четвертий рік ми ступаємо на шлях великопісного преображення наших душ в умовах війни. Будемо прагнути, щоб цей піст став для всіх нас, дорогі брати і сестри, часом милосердя й милості: утрімо сльози плачущим, розрадимо скорботних, покриймо любов’ю всіх, хто цього потребує. Тоді зло, яке огорнуло хмарами мороку нашу Батьківщину, обов’язково розвіється сонцем переможної Божественної справедливості.
Нехай Господь і Спаситель наш Іісус Христос — Подвигоположник спасіння людського — дарує всім нам подвигом добрим подвизатися, шлях посту завершити, віру нероздільну зберегти … стати переможцями гріха і без осуду досягти поклоніння Святому Воскресінню (молитва заамвонна на Літургії Передосвячених Дарів).
У період Святого і Великого посту благословляється щоденно читати по одній главі зі Святого Письма та звершувати по сім поклонів з молитвою Отче наш за мир в Україні. Для більш цілісного духовного розуміння благословляємо прочитати за піст Євангеліє від Іоанна, три Соборні Послання святого апостола Іоанна Богослова й Апокаліпсис (Одкровення) святого Іоанна Богослова.
ОНУФРІЙ,
МИТРОПОЛИТ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ УКРАЇНИ,
ПРЕДСТОЯТЕЛЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ
15 лютого – Стрітення Господа нашого Іісуса Христа
Що означає слово “стрітення”?
Питання, яке можна почути найчастіше з приводу Стрітення: «Так, добре, сьогодні Стрітення. А що це таке?”
Стрітення Господнє – одне з двунадесятих свят християнської Церкви, тобто головних свят церковного року. Це неперехідне свято, у нас воно відзначається 15 лютого.
У перекладі з церковнослов’янської «сърѣтение» – «зустріч». День Стрітення – точка в часі, у якій зустрілися Старий і Новий Заповіти. Стародавній світ і християнство. Сталося це завдяки людині, якій в Євангелії відведено особливе місце.
Очистительна жертва від Пречистої Діви
15 лютого ми згадуємо події, описані в Євангелії від Луки. Стрітення відбулося через 40 днів після Різдва Христового.
У іудеїв того часу було дві традиції, пов’язаних з народженням в сім’ї дитини. По-перше, жінка після пологів не могла з’являтися в Єрусалимському Храмі сорок днів (а якщо народилася дівчинка – то і всі вісімдесят). Як тільки термін закінчувався, мати повинна була принести в Храм очистительну жертву. У неї входили однорічне ягня і голубка. Якщо сім’я була бідною, замість ягняти теж приносили голубку, виходило дві горлиці або два пташеняти голубиних.
По-друге, якщо в сім’ї первістком був хлопчик, батьки на сороковий день приходили з новонародженим в Храм – для обряду посвячення Богу. Це була не просто традиція, а закон Моісеїв: його іудеї встановили в пам’ять виходу євреїв з Єгипту – визволення від чотиривікового рабства.
І ось, Марія і Йосип прибули з Віфлеєму в столицю Ізраїлю Єрусалим. З сорокаденним Богонемовлям на руках вони ступили на поріг Храму. Сім’я жила небагато, тому очисною жертвою Богородиці стали два голуби. Пречиста Діва вирішила принести жертву із смирення і поваги перед іудейським законом, незважаючи на те, що Іісус з’явився на світ в результаті непорочного зачаття. (далее…)
У день Богоявлення Предстоятель звершив Літургію та освячення води у Києво-Печерській Лаврі
19 січня 2025 року, у день свята Богоявлення, Хрещення Господа Бога і Спаса нашого Іісуса Христа, Блаженніший Митрополит Київський і всієї України Онуфрій звершив Божественну літургію у Свято-Успенській Києво-Печерській Лаврі. Про це повідомляє Інформаційно-просвітницький відділ УПЦ.
Урочисте богослужіння відбулось у храмі на честь преподобного Агапіта Печерського.
Предстоятелю співслужили керуючий справами УПЦ митрополит Бориспільський і Броварський Антоній, архієпископ Білогородський Сильвестр, єпископ Ірпінський Лавр, єпископ Бородянський Марк, гості у священному сані та духовенство монастиря.
Хрещення Господнє святим Іоанном Предтечею святий євангеліст Матфей описує такими словами: «Хрестившись, Іісус вийшов зразу ж з води, – і ось, розкрились Йому небеса, і побачив Іоанн Духа Божого, Котрий сходив, як голуб, і спускався на Нього» (Мф. 3:16). У цей час почувся голос Божий з неба: «Цей є Син Мій Улюблений, у Котрому Моє благовоління» (Мф. 3:17). Таким чином Бог, єдиний по природі та троїчний в іпостасях, явив Себе світу, через що свято Хрещення має назву Богоявлення.
Після читання святкового зачала Євангелія Предстоятель звернувся до пастви зі словом проповіді.
За Літургією помолились про мир на українській землі; про позбавлення від ворога; щоб Господь зглянувся на наш народ і зберіг тих, хто у відчаї і втратив домівки; про благословіння Боже людям доброї волі, які допомагають нужденним. У молитві після сугубої єктенії Предстоятель попросив у Бога милості українському народу, щоб Господь умудрив владу, зміцнив мужністю воїнів, звільнив полонених, зцілив хворих та дав прихисток тим, хто позбавлений дому.
Після заамвонної молитви Блаженнійший Митрополит Онуфрій очолив чин великого освячення води. Після освячення архіпастир окропив вірян святою водою та привітав паству зі святом Богоявлення.
Різдвяне послання Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Онуфрія
Христос рождається, славте,
Христос з Небес — зустрічайте,
Христос на землі — возносітеся,
Співайте Господеві вся земля.
(канон Р. Х., 1 пісня, ірмос)
Сердечно поздоровляю усіх Вас: боголюбиві архипастирі і пастирі, благочестиві іноки та інокині, дорогі брати і сестри, — з великим мироспасительним Празником Різдва по плоті Господа Бога і Спасителя нашого Іісуса Христа.
Звершилась велика благочестя Тайна: Бог з’явився у плоті (1 Тим. 3, 16). Сповнилась священна обіцянка, яку Божественна Любов ще в Раю подарувала падшому Адамові, що Сім’я Жінки зітре голову змія — диявола, через якого людина загубила Рай (Бут. 3, 15). Святитель Афанасій Великий, оспівуючи Тайну Різдва Христового, говорить, що Владика всього, Бог Слово, Творець і Создатель людини, прийшов на землю, став Людиною, щоб оживотворити людство і низложити злобного ворога (Творіння, ТСЛ. 1903 р.).
Різдво Христове своєю величчю і силою Божественної Любові схвилювало весь світ — видимий і невидимий. Ангели споглядали велику Тайну пришестя на землю Бога і дивувались, людство раділо, а демони — трепетали. Новонародженому Божому Сину служило все творіння. Земля принесла Йому Вертеп, Небо — Ангельску похвалу, людство — поклоніння пастирів і дари Волхвів. Навіть злоба царя Ірода, яка змусила Новонародженого Богомладенця втікати в Єгипет, послужила сповненню пророцтва, в якому Господь говорить: «Із Єгипта покликав Я Сина Мого» (Мф. 2, 15).
Предвічний Божий Син, ставши Сином Людським, осяяв розумним світлом усе творіння. Убогий Вертеп, в якому народився Христос Спаситель, став Небесним Чертогом, а ясла, в яких возліг Богомладенець, стали Престолом Божим, тому що, як говорять святі отці, де спочиває Бог, там і Його Престол.
Предстоятель возглавил престольный праздник храма в честь Благовещения Пресвятой Богородицы в Киеве
7 апреля 2024 года, в Неделю третью Великого поста, Крестопоклонную, и день праздника Благовещения Пресвятой Богородицы, Блаженнейший Митрополит Киевский и всея Украины Онуфрий возглавил Божественную литургию в Благовещенском храме в районе Святошино г. Киева, сообщает Информационно-информационно. Предстоятелю сослужили викарии Киевской епархии епископ Вишневский Спиридон, епископ Ирпенский Лавр, епископ Бородянский Марк, духовенство собора и гости в сане. (далее…)
Митрополит Лука совершил чин Торжества Православия и пожелал сохранять верность Богу и Церкви
24 марта 2024 года, в неделю 1-ю Великого поста, духовенство и прихожане Запорожских храмов во главе с Правящим архиереем встретили чудотворную икону Божьей Матери «Страстная» и Крестным ходом проследовали в Свято-Покровский собор, где был совершен чин Торжества Православия.
Совершаемый в этот воскресный день Чин Торжества Православия, как сказал Его Высокопреосвященство, призван прежде всего напомнить нам о нашей вере и о преданности нашей Матери-Церкви.
(далее…)
Митрополит Агапит совершил Литургию в воскресенье о мытаре и фарисее
25 февраля 2024 года, в воскресенье о мытаре и фарисее, митрополит Могилев-Подольский и Шаргородский Агапит совершил Литургию в Георгиевском кафедральном соборе в г.Могилев-Подольский.
Высокопреосвященному владыке сослужило духовенство собора.
Чудотворная икона Божией Матери «Страстная»
Чудотворная икона Божией Матери «Страстная» пребывет в храме ИконыБожией матери «Страстная» в г. Черкассы, ул. Репина, 12/1 с 3 по 14 октября. Храм открыт ежедневно с 9-00 до 19-00.
pokrov.in.ua
Проповедь митрополита Арсения в день мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии (видео)
Обязательно нужно воспитывать себя жить в праведности. Об этом сказал митрополит Святогорский Арсений в проповеди в день памяти святых мучениц Веры, Надежды, Любови и матери их Софии, 30 сентября 2023 г., во время Литургии в Всехсвятском храме г. Святогорска.
Напомнив житие мучениц, владыка Арсений отметил: «Казалось бы, какую опасность для могучей Римской империи представляла вдова с тремя малолетними дочерьми? В чём было их преступление — в том, что они жили труженической, нравственной жизнью, а не так, как жило тогдашнее общество (под девизом “хлеба и зрелищ”, с блудом, растлением, работорговлей, принесением человеческих жертв, культом императора как нормами жизни)? На примере жития мучениц мы видим безумие языческого мира, на что человек, общество способны, пребывая в безбожии».
Он подчеркнул, что источник злобы, которая проявляется в безбожии, — враги нашего спасения, бесы. «Святые отцы говорят, что если человек грешит смертными грехами и не кается в них, то внутрь него входит бес и обымает весь его разум и чувства, — пояснил архиерей. — И человек, вроде, и живёт, но волю творит не свою, а врага, который в него вселился по причине его безбожия, отсутствия в его жизни такой живительной, оздоравливающей силы, как Божественная благодать. И тогда человек способен на всякое безумие, даже не понимая, что он творит».
Именно об этом состоянии Своих распинателей говорил Спаситель: «Отче, прости им, не ведают бо, что творят» (смотр. Лк. 23:34).
«И в наше время часто можно увидеть людей, которые совершают беззаконие и считают, что творят добро», — добавил владыка Арсений и призвал верующих хранить себя от подобного зла, от адской ненависти.
Как? «Через единение со Христом, жизнь в Его Святой Церкви, участие в церковных таинствах», — пояснил он.
По этой же причине — для хранения своей души от зла — нужно молиться, даже когда кажется, что молитва бесплодна. «Многие говорят: “Да что ж мы молимся-молимся, а Господь как будто нас не слышит! Зачем молиться?” Братия и сестры, нам надо молиться, чтобы остаться людьми в это время! Чтобы не потерять образ и подобие Божие. Вот для чего нам нужно молиться. А в остальном Господь Сам всё управит», — сказал архиерей.
«Святые мученицы, как мы читаем в житии, воспитывали свои души молитвою, милостынею и постом, — продолжил владыка Арсений. — И мы должны стараться по мере сил творить те или иные добрые дела, помогать друг другу, поддерживать друг друга добрым словом. Если есть какая добрая мысль — сказать её нужно. Если мысль смущающая душу (сплетни какие-то, клевета, злоба) — лучше промолчать. Не даром святые отцы говорят, что умный человек знает, когда молчать (но у него может что-то и вырваться на эмоциях), а мудрый, когда надо, молчит. Ведь подчас молчание — это тоже ответ».
Именно так — без злобы — пережила убийство своих дочерей святая мученица София. «В житии мы не встречаем такого, чтобы София, видя, как мучают и убивают дочерей, кричала какие-то проклятия. Она не могла их кричать — в её душе просто не было подобных слов. И на этот мир она смотрела здраво, понимая, что он временный и что существует мир вечный, в который каждый из нас перейдёт в своё время», — отметил архиерей.
Так же, не впуская в своё сердце ненависть, перенесли тяжелейшие испытания ХХ в. наши благочестивые предки. «Войны, не один голод, раскулачивание, объявление их врагами народа, разрушение храмов и монастырей… Что они только не пережили, но при этом не стали озлобленными, — сказал владыка наместник. — Почему? Потому что они жили с Богом. Ведь если живёшь с Богом, то соответственно и святые угодники за тебя молятся, и Ангел Хранитель рядом с тобой. И на все скорби, беды и страдания ты смотришь как на то, что приносит пользу твоей душе».
Он пояснил, что любые скорби, страдания, беды посылаются нам как духовная встряска. Для того, чтобы мы «пересмотрели свою жизнь, может, что-то в ней изменили, покаялись в том, в чём, может, и исповедовались, но до глубины не дошло, что занимаемся самоубийством». «Ведь если человек живёт в нераскаянном грехе, коснеет в нём, считая его нормой жизни, то человек, по сути, делается самоубийцей, лишая свою душу вечной жизни», — пояснил владыка Арсений.
Митрополит напомнил, что место своего пребывания после смерти — рай или ад — каждый выбирает сам своей жизнью здесь, «Бог каждому назначает место по его стремлению, его выбору».
«Но, братия и сестры, мы же Христовы и хотим со Христом быть! Мы должны понимать, что и зависть, и ропот, злоба, ненависть, клевета и пр. — чувства совсем не от Бога, и они не должны в нашей душе быть. Если что-то есть такое в нас, мы должны исторгать всё это из себя через святую исповедь и стараться исправляться. … Может, и не получится исправиться резко, может, духовное возрастание будет происходить потихоньку и незаметно для нас, но обязательно надо раскаяться в том, что не Божье, и стараться себя воспитывать жить в праведности», — призвал наместник Лавры.
Он также пояснил, какой должна быть подготовка ко Причастию. «Мы часто как-то по-фарисейски вычитываем правило ко Причастию, — отметил владыка Арсений. — Однозначно, его нужно читать и другие правила подготовки ко Причастию надо соблюдать, но в то же время мы не должны терять чувство присутствующего рядом живого Христа. Священник, когда причащается, частичку Тела Христова в руки берёт. В это время надо понять, что Господь в настоящий момент к тебе доверчив так, как к Симеону Богоприимцу, который взял на руки Богомладенца. Какой бы ты ни был, Господь в этот момент соединяется с тобой Своими Телом и Кровью, не сжигая тебя в пепел огнём Своего Божества, но тебя обожествляя. И приостанавливает всякий мятеж мыслей, чувств, даёт мир в душу твою. И дарует особое состояние после Причащения, когда ты осознаёшь себя грешником и в Любви Божьей, с Которой ты соединился, весь мир готов обнять, и все люди тебе родные, близкие».
Митрополит также подчеркнул, что единение с Богом — самое главное, чем мы живём на земле и что перейдёт с нами в вечное бытие, уготованное Богом.
«Дай Боже, нам, братия и сестры, в это время сохранить свою человечность, своё христианское звание и память о том, что всё в этом мире временно. … Дай Боже, братия и сестры, чтобы вера наша была не посрамлена, надежда крепкая была и любовь была нелицемерная. И всё это должна обымать премудрость христианская. А как говорят святые отцы, над умом стоит мудрость, над мудростью — премудрость, а над премудростью — святая простота, о которой Господь сказал: “Будьте как дети, ибо таковых есть Царство Небесное” (смотр. Мф. 18:3; 19:14). Будьте открыты, просты друг к другу, старайтесь по-доброму друг о друге говорить и думать и помогать друг другу, чем можете», — призвал митрополит Арсений.
Untitled
Когда при северном ветре лютом солнце скроется хотя на минуту за облаком, то сделается темновато и холодно. Так бывает и с душою христианскою по удалении от нее благодати Святаго Духа. По нерадению ее и по сокрытии Солнца праведного Христа, по лености и непричащению ею пречистого Тела и Крови Христовых становится и холодно и мрачно в душе. Так все связано в мире видимом и духовном законом причин и последствий, и потому должно тварям словесным, созданным по образу и подобию Божию, твердо держаться вблизи от мысленного Солнца Правды – Христа и осияваться Им непрестанно чрез веру и усердную молитву и чрез Причастие Его Божественных Таин.
#Иоанн_Кронштадтский
Празднование 120-летия Страстной иконы Божией матери
26 августа 2023 года в Свято-Покровской обители села Отченашевка (Комаргород) Могилёв-Подольской епархии прошло празднование 120-летия Страстной иконы Божией матери, написанной на святой горе Афон в 1903 году.
Праздничную Литургию возглавил митрополит Могилёв-Подольский и Шаргородский Агапит. Владыке сослужило духовенство епрахии и гости в священном сане. Гости прибывали в монастырь с рассвета. Множество людей почтили Юбилей Святыни Божией матери и шли Крестными Ходами из разных уголков страны. Торжественно был встречен крестный ход с Иконой Божией матери «Умиление».
Обращение управляющего делами Украинской Православной Церкви митрополита Бориспольского и Броварского Антония.
Дорогие братья и сестры! Мы верим в Промысл Божий, в частности в то, что через события истории действует Бог, Который ведет Свою Церковь и даже через искушения и испытания творит так, чтобы Его Церковь развивалась, а мы становились лучшими христианами. И в этот трудный период, который переживает наша Церковь, Господь хочет нам что-то сказать.
В эти непростые времена, когда у нас забирают храмы, когда нас выгоняют на улицу, оскорбляют священников и прихожан, важно понять для чего нам это попущено. На мой взгляд, Господь попускает, чтобы у нас забрали храмы, чтобы показать, что Его Церковь не в стенах.
Господь начал Свое служение с того, что собрал апостолов. У него не было постоянного места пребывания. Вспомним слова Спасителя: «Лисицы имеют норы и птицы небесные – гнезда, а Сын Человеческий не имеет, где приклонить голову».
Господь Иисус Христос не был постоянно в каком-то конкретном месте, а ходил в Иудею и проповедовал, общался с людьми. Полагаю, что через сегодняшние события в православной жизни Украины Господь хочет показать нам настоящее Христианство – в том виде, как оно зарождалось.
Раннее Христианство – это сообщество, община, объединение людей, а не стены – пусть и священные, но стены. Как бы ни было трудно мне это говорить, но мы не должны прикипать сейчас к стенам, хотя они для нас очень дороги, потому что это наши храмы, наши святыни, а должны помнить, что Бог не в рукотворных храмах живет.
Наступит время, когда, как говорил Господь в беседе с самарянкой, «будете поклоняться Отцу не на горе сей и не в Иерусалиме», но во всем мире в духе и истине. И вот сейчас мы, как никогда, должны понять эти слова.
Мы не имеем права предать чистоту Православной веры, каноническое устройство, церковное единство. Наверное, одна из причин того, почему Христианство неистребимо, состоит в том, что можно разрушить внешние структуры Церкви, например, храмы, можно отобрать их, но нельзя разрушить сообщества людей, объединенных верой во Христа, невозможно вырвать веру из сердец людей.
Сейчас, на мой взгляд, для нас, епископата и священников, всех священнослужителей, очень важно направить акценты нашего служения на служение людям. Следует быть с ними рядом, формировать сильные, дружные церковные общины, сосредоточиться на развитии активной общинной церковной жизни.
Христианство, прежде всего, – это сообщество, поэтому служение людям должно быть на первом месте. Если мы сохраним веру в сердцах наших людей, Господь вернет нам храмы.
Мы видим, что захваченные у нас храмы стоят пустыми или закрытыми, церковные дворы зарастают травой, люди туда не идут, потому что не чувствуют там Духа Божия. Когда в такой храм приходит настоящая община верующих, она вдыхает в него жизнь.
Вспоминаются времена, когда нашей Церкви после советского периода начали возвращать храмы – разрушенные, изуродованные, но люди их возродили, наполнили атмосферой молитвы, чистоты и красоты. Поэтому не сами стены ценны, а люди, которые эти храмы восстанавливают и дают им жизнь. Вот это важно.
То, что есть в наших сердцах, отражается в наших храмах, в нашей церковной архитектуре. Даже по внешнему виду храма мы можем понять кто там служит, как люди им пользуются, насколько его ценят.
Обращаюсь сегодня к пастырям и верным чадам нашей страждущей Церкви: защищайте свои храмы всеми возможными законными способами. Если же все законные методы будут исчерпаны и придется, к сожалению, покинуть храм, главное – не оставляйте людей!
Вспомните слова из Священного Писания: «Когда же будут гнать вас в одном городе, бегите в другой». Но главный упор делайте на людях. Идите к ним, будьте рядом с ними, перевязывайте их раны, плачьте и радуйтесь вместе с ними, будьте вместе со своей паствой.
Важны не стены, важны люди. А храмы нам Господь обязательно вернет!
