Різдво Христове належить до числа великих двунадесятих свят Православної Церкви і вважається одним з найбільших і найвеличніших свят християнства.
Про саму подію Різдва ми дізнаємося з головного першоджерела – Євангелія. Священна історія розповідає про те, що Різдво Ісуса Христа відбулося після заручення Преблагословенної Матері Його, Пречистої Діви Марії з Іосифом, чоловіком праведним і вже старим (бо йому було вісімдесят років). Пречиста Діва дана була йому, за свідченням святого Григорія Нісського і святого Єпіфанія Кіпрського під виглядом шлюбу, щоб він зберігав Її дівоцтво і піклувався про Неї.
Йосиф був уявним чоловіком Марії, а в дійсності хранителем посвяченої Богу дівочої чистоти Її і очевидцем Її непорочного життя. Тому що Господь захотів приховати від диявола таємницю Свого втілення від Пречистої Діви, і для цього Він покрив дівоцтво Матері Своєї подружжям, щоб ворог не знав, що це та Діва, про Яку передрік Ісая: «се, Дева во чреве примет» (Іс. 7:14). Ще до того, як Діва Марія стала жити у Йосифа, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого.
Коли Діві Марії підходив час народжувати, вишов наказ від кесаря Августа зробити перепис населення, і всі йшли записуватися у те місто, звідки походив його рід. Пішов і Іосиф із Галілеї, з міста Назарету, до Іудеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеємом, тому що він походив з дому й роду Давида, – записатись із Марією, зарученою з ним, яка була вагітна.
Коли праведний Йосиф та Діва Марія прибули до Віфлеєму, там вони не знайшли жодного вільного місця для ночівлі, тому їм довелося зупинитися в печері, призначеній для стійла, серед сіна й соломи, де і народився Ісус Христос.
У цей час на небі дивним світлом засіяла нова Віфлеємська зірка, яка сповістила про Різдво Месіїї-Христа мудреців. Місце й час народження Сина Божого на землі передбачили старозавітні пророки.
Від дня народження Спасителя світу починається відлік нового часу.
Першими прийшли поклонитися Христу пастухи, яким про цю подію сповістив ангел. За ними в печеру прийшли волхви зі сходу і принесли Богу дари: золото, ладан і смирну. Ці дари мали символічне значення: золото – символ царської влади, ладан – Божу волю, смирна – долю пророка. Протягом трьох перших сторіч християни не мали окремого свята Різдва Христового. Рішення про святкування Різдва Христового 25 грудня було прийнято на Третьому Вселенському соборі у 431 році.
Вирішальну роль у впровадженні окремого свята Різдва Христового на Сході зіграли три Отці Східної Церкви – святитель Василій Великий, святитель Григорій Богослов і святитель Іоанн Златоуст. Під їх впливом святий Григорій Богослов запроваджує це свято у Константинополі. У Каппадокії між 371 і 374 роками за святительства Василія Великого святкували Христове Різдво 25 грудня.
В Єрусалимі Різдво святкувалося разом із Богоявленням аж до 634 року. Службу на свято Різдва Христового склали Роман Сладкоспівець, патріарх Герман, Андрій Критський, Іоанн Дамаскін, Косма Маюмський і патріарх Анатолій. У VI ст. свята рівноапостольна Єлена, мати імператора Костянтина Великого, побудувала у Вифлеємі храм на честь Різдва Христового.
У X столітті християнство було запроваджено на Русі й відтоді свято Різдва Христового стало невід’ємною частиною нашої культури. Важливим атрибутом свята є колядування. З давніх часів в Україні колядники заходили на подвір’я кожної хати й вітали господарів з святом та славили новонародженого Ісуса Христа різдвяними піснеспівами.
З Різдвом Христовим, дорогі брати та сестри!
7 січня Православна Церква урочисто відзначає Різдво Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа
