Перші сім днів із дня Воскресіння Христового у православних — Світла седмиця.

Цього року Світлий тиждень триватиме до 19 квітня.
Великодній тиждень, або Світла седмиця, сприймається Церквою як один день— день загальної радості і спілкування з Воскреслим Христом.
Церква закликає віруючих причащатися на Світлому тижні щодня.
Всі ці дні в храмах залишатимуться відчиненими Царські врата в знак того, що своєю смертю Ісус Христос відкрив людям дорогу в рай.
На час Світлого тижня звичайний протягом року піст у середу і п’ятницю скасовується.
У п’ятницю, коли відбувається святкування ікони Божої Матері «Живоносне Джерело», після літургії, за традицією, звершується мале освячення води.
Усю Світлу седмицю в храмі біля Царських врат стоїть особливий хліб — артос. Він освячується у перший день Великодня і весь Світлий тиждень стоїть перед іконою Спасителя. Зберігається традиція виносити артос під час хресних ходів на Світлому тижні.
Артос символізує присутність Ісуса Христа з людьми. Апостоли, згідно з переказами, збираючись після Воскресіння Христа на трапезу, залишали частину хліба на столі для Христа, як завжди робили за Його земного життя.
Роздається артос у суботу Світлого тижня, після ранкового богослужіння.
За давньою традицією, цього тижня кожен може піднятися на дзвіницю і вдарити в дзвони, поділившись з іншими пасхальною радістю.
Починаючи з дня Великодня і до її віддання на сороковий день віруючі зустрічають один одного великоднім вітанням: «Христос Воскрес!», «Воістину Воскрес!».
Святкування Великодня триватиме 40 днів — до Вознесіння Господнього, яке у 2026 році святкуватимуть  21 травня.

Читати

7 квітня Церква святкує день Благовіщення Пресвятої Богородиці — одне з 12 головних (дванадесятих) свят у православному календарі.
Благовіщення означає «блага» або «добра» звістка. У цей день Діві Марії явився Архангел Гавриїл і сповістив Їй про прийдешнє народження Ісуса Христа — Сина Божого і Спасителя світу.
До 14 років Пресвята Діва виховувалася в храмі, а потім, згідно із законом, повинна була залишити храм, як повнолітня, і або повертатися до батьків, або взяти шлюб. Священики хотіли видати її заміж, але Марія оголосила їм про свою обіцянку Богові — залишитися назавжди Дівою. Тоді священики заручили Її з далеким родичем, вісімдесятирічним старцем Йосифом, щоб він піклувався про  Неї і охороняв Її дівоцтво. Живучи в Галілейському місті Назареті, в будинку Йосифа, Пресвята Діва Марія вела таке ж скромне і відокремлене життя, як і при храмі.
Через чотири місяці після заручин, Ангел явився Марії, коли Вона читала Священне Писання і, увійшовши до неї, сказав: « рáдуйся, благодатная: Господь съ тобою: благословена ты въ женахъ (тобто сповнена благодаті Божої — дарів Святого Духа)». Архангел Гавриїл сповістив Їй, що Вона сподобилася найбільшої благодаті у Бога — бути Матір’ю Сина Божого.
Марія в подиві запитала Ангела, як може народитися син у тієї, яка не знала чоловіка. І тоді Архангел відкрив Їй істину, принесену від Всемогутнього Бога: «Духъ святый найдетъ на тя, и сила вышняго осѣнитъ тя: тѣмже и раждаемое свято наречется Сынъ Божiй». Збагнувши волю Божу і цілком віддаючи Себе їй, Пресвята Діва відповідала: «се раба Господня: буди мнѣ по глаголу твоему».
Та подія, що називається Благовіщенням, означає зачаття Ісуса Христа, —нагадує професор богослов’я диякон Андрій Кураєв. — Дією благодаті Божої в лоні Марії почався розвиток нового людського життя. Не від Бога-Отця зачала Марія, не від Архангела Гавриїла і не від свого нареченого чоловіка Йосифа. Цинічні «фізіологічні» аргументи краще залишити при собі — християни не гірше скептиків знають закони біології, а тому і говорять про диво. І диво полягає не стільки в тому, що Діва, Яка не знала чоловіка, стала виношувати Дитину, але що Сам Бог ототожнив Себе з Цією Дитиною і з усім, що відбудеться в Її житті. Бог не просто вселяється в Діву. Через архангела Гавриїла Він (Вседержитель, Владика і Господь) смиренно просить згоди тієї дівчини. І тільки тоді, коли Він чує людську згоду — так буде мені по слову Твоєму, — лише тоді Слово стає плоттю. Так починається Євангельська історія. Попереду — Різдво і втеча в Єгипет, спокуси в пустелі і зцілення одержимих, Тайна Вечеря і арешт, Розп’яття і Воскресіння…».
(далі…)

Читати

В останню неділю перед Світлим Христовим Воскресінням Церква урочисто святкує велике двунадесяте свято – Вхід Господній в Єрусалим. Його ще називають Неділею Ваїй. Однак у нашому народі це свято відоме як Вербна неділя.
На превеликий жаль, зміст Вербної неділі для більшості православних християн зводиться лише до освячення верби. З нею пов’язана незліченна кількість забобонів й безглуздих вигадок, які ніякого відношення до Православ’я не мають, а часто – і противні йому.
У чому ж полягає зміст свята?
Православний християнин, що приходить до храму у Вербну неділю, повинен пам’ятати про те, що суть свята не в вербах, а в події, яка відбувалася дві тисячі років тому. Господь входить в Єрусалим, простуючи на шлях добровільних страждань та смерті, які Він приймає задля спасіння роду людського.
Церква, згадуючи подію Входу Господнього в Єрусалим, дає нам можливість духовно перенестися у той час, коли вона відбувалася. У цей день ми, тримаючи верби на богослужінні, приєднуємося до тих людей, які з пальмовими гілками зустрічали довгоочікуваного Месію, і разом з ними вітаємо Господа як свого Царя й Спасителя.
Чому верба?
Через суворість клімату, у нас не ростуть пальмові дерева, як на Сході. Тому, у пам’ять про тих людей, які стелили пальмові гілки перед Христом, ми використовуємо вербу.
Верба – символ весни й духовного оновлення. У наших краях вона першою прокидається від зимового сну, немов, по слову Святого Письма, проповідує про воскресіння мертвих. Вона таїть у собі листя, які ще не розпустилися. Так і наша радість від цього свята неповна, але таїть у собі початки великої Пасхальної радості.
Як освячується верба?
Згідно з церковним Статутом, благословення верб відбувається у суботу під час святкового Всеношного бдіння. Після читання Святого Євангелія священники звершуюють кадіння верб запашним ладаном, читають молитву та кроплять гілки святою водою.
Часто віряни хвилюються, чи потрапила свята вода на принесені ними гілочки, й наполегливо вимагають окропити знову і знову. У такому випадку ми повинні пам’ятати, що освячується верба благодаттю Духа Святого, тому неважливо – чи потрапила на гілочку крапелька святої води чи літр – верба освячена.
(далі…)

Читати

Четвер п’ятої седмиці Великого посту присвячений пам’яті преподобної МАРІЇ ЄГИПЕТСЬКОЇ та ЧИТАННЮ КАНОНУ АНДРІЯ КРИТСЬКОГО. Напередодні цього дня, ввечері у середу, звершується особлива служба, яку в народі називають “Маріїне стояння”. Це довге вечірнє богослужіння, під час якого читають житіє святої Марії та Великий покаянний канон преподобного Андрія Критського – повністю.
Марія Єгипетська – це свята, яка народилася в середині V століття в Єгипті. У 12 років вона покинула батьківській дім та пішла в Александрію, де стала блудницею. Та одного разу вона повністю змінила своє життя.
У день свята Воздвиження Хреста Господнього Марія приєдналася до групи паломників, які йшли до Єрусалиму. В Єрусалимі вона спробувала зайти до храму, але якась сила перешкоджала їй. Блудниця усвідомила свою гріховність та почала молитися перед іконою Божої Матері, яка знаходилася у притворі храму, та просила у Пречистої бути її Заступницею перед Богом.
Після молитви Марія змогла зайти до храму та поклонитися Хресту. Коли вона вийшла з храму, то почула голос Богородиці: “Якщо перейдеш за Іордан, то знайдеш блаженний спокій”.
Так, Марія провела 47 років у пустелі – в пості та молитві – і досягла святості.
Чому це богослужіння звершують саме напередодні четверга 5-ої неділі Великого посту?
17 березня 790 року в Константинополі стався землетрус. Монахині монастиря на честь святого Патапія, щоб не опинитися під завалами будівель, вийшли на площу – просторе місце та почали читати Канон Андрія Критського. Покаяння – це природня реакція християн на будь-які біди.
У пам’ять про це в храмах Константинополя щорічно 17 березня стали читати Канон. Крім того, у пам’ять про землетрус цього дня читали особливі паремії, Апостол та Євангеліє. З часом читання Канону перестали прив’язувати до дати і в різних храмах звершували його в різні дні.
(далі…)

Читати

Блаженніший Митрополит Онуфрій у своїй проповіді в Неділю Торжества Православ’я закликав берегти чистоту Православної віри та бути християнами не тільки за назвою, а й за життям.
Архіпастир розповів про історію християнства до ухвалення Міланського едикту 313 року, після якого Церква перестала бути гнаною, про період, коли почали виникати єресі, й засудження їх на Вселенських Соборах. Він також пояснив, чому Церква звершує чин Торжества Православ’я саме у піст.
«Православна віра утвердилася тими людьми, які жили в пості і молитві. В постовій молитві люди пізнавали Бога, поєднували себе з Богом і утверджували святу Православну віру, доводили, що вона є правильна. Доводили не просто вченням, філософією, а своїм життям», – розповів Митрополит Онуфрій.
За його словом, святі на власному досвіді, виконуючи заповіді Божі, переконалися, що саме Православна віра правильна і спасительна.
Першосвятитель звернув увагу, чому так важливо правильно розуміти, Хто Такий Бог.
«Єресь – це неправильне вчення про Бога. Люди, далекі від Бога, говорять: «Яка різниця, Який був Спаситель? Чи Єдиносущний Отець, чи Подобосущний?» Їм важливо отримати від Бога блага для земного благополуччя. – сказав Його Блаженство. – Але людині, яка живе в Церкві, не байдуже. Вона знає, що неправильне вчення про Бога позбавляє можливості знайти Бога і з’єднатися з Ним. А значить, позбавляє можливості бути наслідником вічного життя і спасіння».
Берегти чистоту Православного вчення потрібно й для того, щоб на землі бути єдиними духом. «Якщо ми будемо духом єдині, то ніхто нас і тілесно не розділить», – сказав він.
Предстоятель побажав берегти чистоту Святої Православної віри та бути християнами не тільки за назвою, а й за життям.
«Життя згідно з Божественними заповітами робить людину подібною до свого Творця. Божественні заповіді – це ті закони, які дають людині можливість на своєму досвіді переконатися в істині своєї віри», – підсумував він.

Читати

Читати

Різдво Христове належить до числа великих двунадесятих свят Православної Церкви і вважається одним з найбільших і найвеличніших свят християнства.
Про саму подію Різдва ми дізнаємося з головного першоджерела – Євангелія. Священна історія розповідає про те, що Різдво Ісуса Христа відбулося після заручення Преблагословенної Матері Його, Пречистої Діви Марії з Іосифом, чоловіком праведним і вже старим (бо йому було вісімдесят років). Пречиста Діва дана була йому, за свідченням святого Григорія Нісського і святого Єпіфанія Кіпрського під виглядом шлюбу, щоб він зберігав Її дівоцтво і піклувався про Неї.
Йосиф був уявним чоловіком Марії, а в дійсності хранителем посвяченої Богу дівочої чистоти Її і очевидцем Її непорочного життя. Тому що Господь захотів приховати від диявола таємницю Свого втілення від Пречистої Діви, і для цього Він покрив дівоцтво Матері Своєї подружжям, щоб ворог не знав, що це та Діва, про Яку передрік Ісая: «се, Дева во чреве примет» (Іс. 7:14). Ще до того, як Діва Марія стала жити у Йосифа, виявилося, що вона має в утробі від Духа Святого.
Коли Діві Марії підходив час народжувати, вишов наказ від кесаря Августа зробити перепис населення, і всі йшли записуватися у те місто, звідки походив його рід. Пішов і Іосиф із Галілеї, з міста Назарету, до Іудеї, до міста Давидового, що зветься Віфлеємом, тому що він походив з дому й роду Давида, – записатись із Марією, зарученою з ним, яка була вагітна.
Коли праведний Йосиф та Діва Марія прибули до Віфлеєму, там вони не знайшли жодного вільного місця для ночівлі, тому їм довелося зупинитися в печері, призначеній для стійла, серед сіна й соломи, де і народився Ісус Христос.
У цей час на небі дивним світлом засіяла нова Віфлеємська зірка, яка сповістила про Різдво Месіїї-Христа мудреців. Місце й час народження Сина Божого на землі передбачили старозавітні пророки.
Від дня народження Спасителя світу починається відлік нового часу.
(далі…)

Читати

Читати

Серед дванадесятих свят Введення в храм Пресвятої Богородиці – одне з найспокійніших: немає ніяких освячень, особливих обрядів і традицій. І в цьому вся краса цього свята.
Введення у храм Пресвятої Богородиці. Як це було?
Благочестиві батьки Пречистої Діви Марії святі і праведні Іоаким та Анна дожили до глибокої старості і, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитина, то вони віддадуть Її на службу Богу в Єрусалимський храм. За велике терпіння, непохитну віру і любов до Бога й один до одного, Господь виконав їхнє прохання. У святих Іоакима і Анни народилась донька. За вказівкою ангела Божого їй дали ім’я Марія, що в перекладі з єврейської мови означає Господиня, Надія.
Коли Діві Марії виповнилось три роки, батьки вирішили виконати свою обітницю. Потрібно знати, що трирічний вік дитини – це вік, коли за єврейським законом дитину відлучають від грудного годування. Трирічна Марія, почувши про те, що Її віддадуть у храм на служіння, не тільки не злякалась розлуки з батьками, не тільки не плакала, а навіть з радістю підкорилась батьківській волі.
У супроводі батьків, родичів, ровесників-дівчаток з Назарету, з запаленими свічками в руках і співаючи псалми, Богоотроковицю Марію повели в храм Господній. Праведні Іоаким і Анна духовно раділи, що удостоїлись принести Богу найдорогоцінніший дар – свою єдину Дитину.
Глибокою таємницею покрите земне життя Пресвятої Богородиці від дитячих років до вознесіння на небо. Сокровенним було і Її життя в Єрусалимському храмі. “Якби хтось запитав мене, – говорив блаженний Ієронім, – як проводила час юності Пресвята Діва, я відповів би: це відомо Самому Богові та Архангелу Гавриїлу, невідступному хранителю Її”.
Але у церковному Переданні збереглися дані, що під час перебування Пречистої Діви в Єрусалимському храмі вона виховувалась у середовищі благочестивих дів, старанно читала Священне Писання, займалася рукоділлям, постійно молилася та росла у любові до Бога. Для згадки Введення Пресвятої Богородиці в Єрусалимських храм Свята Церква з давніх часів установила урочисте святкування. Вказання на звершення свята у перші віки християнства знаходяться в передання палестинських християн, де йдеться про те, що свята цариця Єлена побудувала храм на честь Введення у храм Пресвятої Богородиці.
Свято Введення – це блага звістка Бога до людського року, проповідь спасіння, обіцянка Христового пришестя. (далі…)

Читати

Читати